“Погорів” на кабанчику

За роки наполегливої праці у райвиконкомі Вася посоліднішав, набрав ваги у прямому і переносному значенні. У нього почав рости животик, який став заважати безперешкодно крутити кермо автомобіля.
А чому ж не рости животику, коли Вася харчувався регулярно і висококалорійно, нерви особливо ніхто не псував, крім дружини. Та й то не часто. Тим часом номенклатурний водій щотижня привозив додому то кабанчика, то молочне телятко, то трилітровий слоїк медку, то бачок сметанки. Надміру цікавим сусідам пояснював: “Начальник допоміг виписати”. І Вася був не дуже далеко від істини...
До речі, голова райвиконкому дещо частіше від Васі ту саму продукцію доставляв до себе додому. Звичайно, при активній участі Васі.
Врешті, виписати у разі потреби у колгоспі кабанчика не було проблеми навіть будь-кому з колгоспників. А з керівним складом у голови правління зав’язувалися дещо інші стосунки. Приміром, виписувався і оплачувався підсвинок вагою 20 кілограмів, а доставлявся голові райвиконкому вагою під 40-50 кілограмів. Дрібниця, але приємно...
Історія замовчує, скільки часу тривала Василева ідилія.
Але, як і всьому, прийшов їй кінець. Одного разу, після чергової наради голова райвиконкому підкликав до себе керівника сільськогосподарського підприємства і сказав: “Завтра випишіть мені кабанчика. Я водія пришлю забрати”. А у відповідь почув: “Ви ж минулого тижня виписували. Вася забирав”. Керівник районного масштабу так і застиг серед кабінету із роззявленим ротом...
Як негайно з’ясувалося, технологію фокуса Вася вигадав дуже просту. Він у вільний від роботи час їхав у колгосп і від імені голови райовиконкому виписував поросятко чи ще щось, що йому було потрібно, але брав, безсовісний, собі.
Васю, який “погорів” на кабанчику, не поперли у три шиї на всі чотири боки, щоб історія не набрала темного забарвлення і негативного поголосу. Бо це могло б не дуже добре позначитися на керівній долі голови райвиконкому. Тому вирішили, користуючись термінологією водія, неприємний інцидент спустити на гальмах. Все ж Васиної підлості не пробачили, а, як “штрафника”, перевели водієм у районну редакцію, де він благополучно пропрацював до самісінької пенсії. Звичайно, умови тут уже буди не ті і їх Вася на дурняк не міг змащувати ні медком, ні сметанкою...
Ростислав ВАРЖЕЛЬ,
Рівне.