ПРО ЗНАТНОГО КОЗЛА Дещо з родоводу Майкла Джексона та історії його імені.

...Настала пора перших сінокосів. Баба Фрося почала заготівлю сіна на зиму. Вдосвіта йшла на луки з Майклом Джексоном. Усталений спосіб життя виключав широкі можливості наговоритися бабі Фросі з людьми. По-справжньому розкішшю спілкування виявився поштар, який несміливо прочинив хвіртку на бабине подвір"я.
– Я вам журнал приніс. Вирішив дати в руки, бо поштові скриньки на вулиці може відкрити будь-хто.
– Який журнал? – здивувалася баба Фрося.
– Я не знаю, як прочитати оту назву... Ви виписували, то й маєте знати, – обережно вів далі розмову поштар. Він добув із заплічної сумки журнал, яскрава обкладинка якого була з довершеним дизайном і навіть приваблива для ока.
– Але я його не виписувала...
– Ви на що робили передплату? – суворо запитав поштар.
– Просила хлопчаків виписати мені “Патріот України”, зараз квитанцію принесу і покажу. На півроку...
Та і в квитанції і на обгортці в рядок шикувалися одні і ті ж букви з латинського алфавіту.
...Поволі за читанням гнів та на хлопчаків минався. Усе сподобалося в журналі бабі Фросі. Найбільше вразила вставка, яка, коли її обережно зі скріпок витягти і розгорнути, перетворювалася на невеликий плакат. А ще на маленькій фотографії натрапила на зображення самого Майкла Джексона. Затамувавши подих, уважно і ретельно вивчала портрет зірки. Навіть у витягнутій руці приставляла журнал до голови козлика, щоб порівняти їх між собою.
Повертаючись із луки, баба Фрося ще здаля за столиком літнього кафе помітила “святу трійцю”, яка заглибилася у попивання пива із кухлів і вела між собою якісь розмови. Вона нишком підібралася до них з тилу.
– Ну що, братки? Як називається оцей “Патріот України”? – вимогливо прозвучало запитання. І все б нічого, якби слідом за бабою не протиснулася цікава пика Майкла Джексона. Виховний момент, можливо б, і досяг своєї мети, однак, натомість виник переляк між тінейджерами, що мало не сталася їх панічна втеча. Баба Фрося миттю запобігла цьому. – Спокуха, пацани, свої! Коліться, чия ідея так розвести бабу?
Хлопчаки, вражені “понтами” баби Фросі і тією мовою, якою вона спокійно і впевнено оперувала, повелися на відвертість. Зізналися в усьому і сказали, що журнал називається “Кул”.
– Всі тінейджери поважають “Кул”. – пояснив Сашко. Не зі зла так вчинили, даю на зуб... Задовбало “повальне лоховство”. У дорослих чи старих – теми примітивні. От ви погодилися козла Майклом Джексоном назвати: “Круто!” – собі подумав, може, баба Фрося “пойме наших пацанів”, хоч щось та й зміниться в цьому світі...
Факел знань, які доносив до баби Фросі журнал “Кул”, просвітив її капітально. Через шість номерів тижневика вона вже почала орієнтуватися у музичних стилях, напрямках, зірках. Якось вона поскаржилася бритоголовому Сашку – Черепу, що було б добре, якби знати на слух оту музику, про яку читає із задоволенням.
– То які проблеми? Купіть плеєр, або “клоподавку” з навушниками для ФМ-станцій, то й будете на коні, – по-шефськи настановляв тінейджер сусідку.
– На Петра і Павла у мене день народження. Даю половину грошей, решту зберіть від себе і купіть мені у подарунок радіо.
– Ну, ви даєте, – не очікував такого повороту Череп. – О"кей! Пацан сказав – пацан зробив. Заметано...
Сором пік увесь день бабу Фросю, що навішала лапші про день народження. Однак, як розібратися, то “ми відповідаємо за тих, кого приручаємо!..” І авантюра з передплатою “Кула” так і залишилася без моральної компенсації. Розвод за розвод – так навчили її самі тінейджери.
Своє радіо в подарунок “іменинниця” отримала аж пізно увечері. Його приніс і вручив від імені братів клаповухий Вася – Чебуратор. Навчив бабу Фросю секретам обходження з технікою.
Якось пізніше баба Фрося на запитання Черепа, від чого вона так ловить кайф, сказала:
– Не все те золото, що блищить, не всяка музика варта того, щоб за неї померти. Пурга гониться в той бік і на тих, хто за свій самообман ще й гроші платить... Візьми, наприклад, ДеЦела...
– Ви ДеЦела не потрошіть. – засперечався Сашко. – Нормальний репер, всі від нього тащаться... І брейк під нього танцюють. Ось дивіться...
Сашко міцніше зав"язав на голові бандану, постелив на землю джинсову безрукавку, увімкнув плеєр на динаміки і таке продемонстрував бабі Фросі, що та спочатку не на жарт злякалася. Так, пригадала вона собі, тріпався у “падучій хворобі” її перший чоловік, коли довго не знаходив, чим похмелитися.
– І скільки часу потрібно на навчання?
– Ви що – хочете навчитися танцювати? – підняв на глузи бабу Сашко.
– Чому б і не спробувати? – сміливо заявила баба Фрося. – Навчиш?
Череп, що називається – припух, і не знав, що й казати.
– Давайте іншим разом! – непевно відповів. – Та і для навчання паркет треба... Простір, щоб нікуди не занесло, як стане кренити... – відмазувався, як вмів, пацан.
Баба Фрося довго про себе приколювалася, що так загрузила сусіда. Розважалася просто – здався їй той брейк! Просто цікаво було, як поведеться Череп...

(Далі буде.)