ПРО ЗНАТНОГО КОЗЛА. Дещо з родоводу Майкла Джексона та історії його імені.

Продовження. Початок у № 26.

Директорські “п’ятихвилинки” з працівниками зоопарку проходили зазвичай за однією схемою: хто народився і хто помер, скільки харчів треба на таку ораву і скільки є, хто не їсть і чому.
Негаразди в країні і суспільстві позначилися на фінансуванні зоопарку. Навіть зарплатню затримували по кілька місяців. Якщо людина якось могла викрутитися, то мешканці кліток і вольєрів опинилися в незавидному становищі.
Та все геніальне – просто! Ідея директора полягала в тому, щоб у той час, поки зоопарк зачинено для відвідувачів, парно- і непарнокопитних виганяли на випас за межі території зоопарку у лісосмуги, на луки, прибрані поля – одним словом туди, де можна поживитися! Влада міста нічого проти не мала, адже так вирішувалося питання харчування звірів. Сара – молоденька сніжна коза – мимоволі зогрішила із свійським цапом, господар якого загнав її до хліва як “відкол” від зоопарківського десанту на зелену масу. Поки чесний чоловік ходив із повідомленням про знайду по сусідах, поки його направили куди слід, щоб забрали своє – цап часу не гаяв. А оскільки Сарі прийшла пора, і пари у неї не було, то вона ні собі, ні залицяльнику ні в чому не відмовила... Тож, хоч як згодом зоотехнік не переконував ветеринара, що з цього нічого не вийде – а таки вийшло! Сара понесла козеня.
З хвилюванням чекали в належний час на появу приплоду. Новонароджений побачив світ уночі в перший день зими. Вдався ні в маму, ні в батька. Подумали: поки малий, хай буде біля Сари. Як не покаже породи, щось доведеться вирішувати. Покруча не демонструватимуть, аби не осоромитися через недогляд перед світом і громадськістю.
Усіх виручила баба Фрося, яка зазбиралася вийти на пенсію. То й запланували в дирекції невдатного цапка подарувати майбутній пенсіонерці, щоб і життя продовжувало бути змістовним, і для якоїсь майбутньої користі в малозабезпеченій одинокій старості. Отак колишня працівниця зоопарку опинилася на заслуженому відпочинку не сама.
І не так собі, а з відповідними “дарчими” паперами на козеня від сніжної кози Сари – за тривалу і самовіддану працю зі збереження та догляду за рідкісними тваринами. Жест адміністрації зоопарку виглядав барським, з широкого плеча. Відповідні “охоронні грамоти” були ввірені бабі Фросі, тобто Афродіті Андрониківні Салівон, урочисто на зворушливих проводах на пенсію. В час безгрошів’я треба якимось подарунком вшанувати людину! Та й зоопарку – легше. На одного рота поменшало...

Ох, і важко попервах давався бабі Фросі “декрет” із смоктунцем. Цапочок погано їв і не набирав ваги. Магазинне молоко не йшло йому на користь. Козячого не було де взяти. Довелося купувати у перекупників на базарі дорогезні суміші для дитячого харчування. Пенсія танула, і побутові негаразди все більше і більше допікали гіркими думами серце баби Фросі.
Та й морально пенсіонерка не була готова до заслуженого відпочинку. Добре, що плеканець, який ще був ніхто і звали його ще ніяк, поглинав прірву вільного часу, якого серед зими дівати просто нікуди. Радіо і телевізора в хаті не було, преси баба Фрося не купувала - заощаджувала на “дитину”! Як турок, нічого не знала, що коїться в світі, і лише поточні місцеві новини доходили до неї з вулиці від сусідів, разом з якими набирала воду із колонки.
Часто вечорами сиділа з козликом при свічці - через кризу підстанція вимикала електрику. Баба Фрося починала казкарські або пісенні сеанси спілкування з тваринкою і все намагалася з’ясувати, яке ім’я сподобається вихованцю. А йому подобалося усе, що злітало з вуст баби Фросі, бо затямив, що після ласкавих інтонацій почнуть його розчісувати, чистити копитця і, якщо гарно сидітиме, то дадуть чогось смачненького...
Визначитися з іменем баба Фрося не могла, то й облишила марні спроби щось вигадати самотужки. Зверталася та кликала, як доведеться. І по тому.
Під весну на кутку завелася пошесть злодійства. Вранці вся вулиця гула “новинами”: в того пропали кролі, у того - гуска, там почистили хлів “від заліза”, а там - хтось так похазяйнував у льохах, що навіть порожні банки повиносили... Люди тривожилися, не спали, чатували нажиті статки і... заздрили бабі Фросі, що в неї нічого взяти з обійстя.

(Далі буде.)