АЛЕРГІЯ НА ЧЕРВОНЕ

Якось колишній голова сільської ради у Пугачівці Андрій Дейнека розповідав, як у сімдесятих роках у сільраду прибув працівник КДБ і висловив голові претензії, що, мовляв, у тебе тут націоналізм пропагують.
– Який ще націоналізм? – здивувався Андрій Дейнека.
І тут працівник спецслужби навів доказ: у Новинах жителька на прізвище Мелковська побілила хату у жовто-блакитні кольори. Мовляв, треба негайно змусити її виправити політичну близькозорість. На цей докір голова навів аргумент: видно, жінка побілила хату такими фарбами, які мала і ніякого злого помислу у її діях не було.
Одне слово, політичний дальтонізм пані Мелковській зійшов з рук. Чого не можна сказати про Євфрасію Яцек з Кривиці. Кривиця – це хутір села Нива Золочівська Демидівського району. На початку шістдесятих років 20 століття усе село та й уся околиця була шокована: на медпункті у Золочівці хтось вивісив український прапор із вишитим на ньому написом: „За самостійну Україну. Смерть комунізму!”
Не встигла громада та чиновники відійти від цієї політичної витівки, як синьо-жовте знамено замайоріло на приміщенні школи. Цього разу у вишитий напис були внесені незначні поправки. Невідомий у гаслі „За самостійну Укераїну. Смерть комунізму!” замінив слово „комунізму” на „комуністам”.
Такий виклик влада сприйняла не за жарт, хоча, мабуть, ніхто всерйоз ці погрози не сприймав. Як пригадує млинівчанин Володимир Пуцик, котрий під час цієї неординарної на ті часи події працював у Золочівці дільничним інспектором міліції, до розшуку зловмисників підключилися працівники управління Комітету державної безпеки, котрі займалися цією „політичною” справою. Більш як місяць детективи „вираховували” опозиціонера і, врешті-решт, їхні старання увінчалися успіхом. За підозрою у скоєнні цього злочину затримали жительку хутора Кривиці Євфрасію Яцек, котру у селі називали просто Фраська.
Що ж спонукало звичайну сільську жінку зробити виклик тоталітарній системі? Мабуть, не варто шукати тут політичного підґрунтя чи патріотичного піднесення, які спонукали жінку до мужнього вчинку. Ймовірно, таким чином вона намагалася поквитатися з якимось чиновником, котрий носив партійного квитка, але душевна порожнеча і глухота до мови серця ближньої викликали у селянки протест. Очевидно, жінка після роздумів, як вжалити отих духовно сліпих партноменклатурників, вибрала політичну помсту. Мовляв, за націоналістичний вибрик нікого по голівці не погладять.
Кажуть, Євфрасія Яцек була жінкою емоційною, навіть гарячкуватою, тож коли у її серці заштормить океан пристрастей чи образ, то готова на рішучі, інколи навіть крайні дії. Подейкують, що в емоційному запалі вона пустила „червоного півня” двом сусідам, котрі внаслідок її „теракту” залишилися без хлівів. Спостерігаючи за такою полум’яною вендеттою, третій односелець категорично заявив жінці:
– Фрасько, якщо і мені підпалиш хліва, то не буду чекати ні пожежників, ні міліції, а відразу вб’ю!
Може, ця погроза і подіяла на золочівську „месницю”, бо сусідський хлів залишився на місці. Втім, веду до того, що жінка за певних обставин була готова зробити виклик будь-кому, хто обійдеться з нею зверхньо і не по совісті.
У цій історії з українськими жовто-синіми знаменами міг бути і справжній патріотичний підтекст, а селянку, можливо, просто використали як знаряддя для німого протесту. Однак підстав так стверджувати немає жодних, і слідство також їх не зафіксувало.
Нині важко стверджувати, яке покарання понесла жінка. За словами односельців, її не покарали. Мовляв, сільська жінка була далека від політики, а такий її крок слід сприймати як звичайне хуліганство. За словами Володимира Пуцика, Євфрасію Яцек начебто арештували і вона перебувала у слідчому ізоляторі. Можливо, її не засудили до позбавлення волі, але все-таки на деякий час „зачинили”.
Доживала Євфрасія Яцек віку на Волині у сім’ї сина. У землі волинській знайшла золочівська опозиціонерка останній притулок. Відходила, бідолашна, шпоришами вкраїнськими. Може, на заході життя втішалася, що дочекалася самостійної України. Без комунізму, та з комуністами.
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.