А буде суд? Чи буде кара?

Жило-було подружжя, виховувало сина i доньку. Ніяких крутозламів доля не віщувала. Син відслужив у війську й одружився. I донька знайшла свое щастя. Здавалося, тішся, родино, що все відбувається за сценарієм небес. Тим паче, синовій сім’ї місцевий колгосп збудував хату i молоде подружжя мало змогу облаштуватися згідно із власними бажаннями.

Однак на небесах, ймовірно, стався якийсь збій i це відчула родина. Не зовсім здоровим з’явився на світ онук. А коли хлопчик став ходити у початкову школу, помер дідусь. Мабуть, стан здоров’я дитини висмоктав із душ батьків останні сили, бо ставилися до рідної кровинки не зовсім по-батьківськи i по-материнськи. Відтак цей сімейний вакуум взялася заповнювати бабуся. А одного разу хлопченя з’явилося у її хаті i категорично заявило:

— Бабусю! Я буду жити з тобою!

Після закінчення школи онук навчався у середньому спеціальному закладі, працював, а коли закохався у дівчину, одружився з нею і, як у нас кажуть, пішов у прийми. Молода дружина витіснила із серця світлий образ бабусі, тож із приймів онук до неї більше не навідується. I нічого тут не вдієш. Втім, хай йому буде добре.

А між тим, родинний життєпис доповнився іншими сюжетними відгалуженнями. У дочки нашої героїні народився син i для підтримки запросили маму перезимувати у неї, бо чоловік подався на заробітки. Відтак милосердна матуся запропонувала синові з невісткою поселитися у своїй хаті, бо у ній більше зручностей. Ті погодилися, разом зробили ремонт.

А коли після зими мати повернулася у рідну оселю, то син із невісткою зустріли її «в штики». Мовляв, забирайся туди, звідки прийшла, бо тут ти нікому не потрібна. Зрозуміло, що почути таке будь-кому неприємно i болісно. Врешті, змилостивилися син із невісткою i виділили їй куточок. I стала жінка жити у власній оселі на пташиних правах, бо рідна хата виявилася лише краєчком чужого гнізда. До того ж, за час її відсутності з льоху i хліва зникли картопля, консервація, живність. Пенсіонерка з гіркотою зізнається, що на початках доводилося просити у людей їжі, бо вдома не дозволяли нічим користуватися. Та ще й погрожували:

— То наше — не зачіпай!

Втім, дійшло до погроз сусідам, котрі чимось допомогали бідолашній односельчанці. Та найстрашніше, що син не побоявся rpixa i дав волю кулакам, якими зганяв злість на матері...

Скаржилася жінка дільничному інспекторові міліції, у сільраду. Вислухали її, поспівчували, але якихось конкретних кроків для врегулювання складних родинних стосунків не зробили. Дійшло до того, що пенсіонерка зафіксувала побої, зібрала відповідні документи i звернулася в суд.

Уже було кілька судових засідань, але справа з місця не зрушилася. Вдома син із невісткою створили нестерпні умови для проживания: у свою хату не перебираються, претендуючи на батьківську. А згорьована ненька у власній домівці нi спокою не має, ні затишку, ні тепла. У разі, якщо на судовому засіданні у травні ніякого рішення не приймуть, пенсіонерка збирається вдатися до акції протесту...

Віталій ТАРАСЮК