ПРО ЗНАТНОГО КОЗЛА

ПРО ЗНАТНОГО КОЗЛА
Закінчення.
Початок у №№ 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32.
Саме в цей час Майкл Джексон почав завиграшки влаштовувати мужику “американські гірки” на своїх монументальних рогах. Публіка знадвору і з надр “салуну” обростала глядачами з траси. Обстановка нагніталася, ставлення до побаченого було різним: одні – веселилися з атракціону, другі – остовпіли від шоу, треті – жахалися витівок цапа, але, як його зупинити – не знали...
Здалеку донеслися сирени міліцейських машин. Самотужки Майкл Джексон спробував позбутися обридлої іграшки. Він притис своїм лобом до вагонки, якою було обшите кафе, вже дуже примороченого дядю. В цю фатальну для крутелика мить пригальмували всі машини патрульно-постової служби, з яких зі зброєю наготові висипали люди в формі “Омон”, оточуючи простір перед кафе:
– Стояти! Не рухатися! – командував старший. – Он він – оточуй!..
Народ нічого з того, що відбувається, не втямив. Не розуміли, за ким погоня, що за шум і при чому тут мужик, машину якого оточили в першу чергу і стали зі всіх боків оглядати? Крутелик, як стояв, “арештований” Майклом Джексоном, так і залишався незрушним.
– Товаришу капітане, – рапортував опер начальству від протараненого “мерса”. – Машина та, що втекла з місця ДТП! Є вм»ятини, сліди від зіткнення і тріщини на бампері, навіть смуга з краски іншої машини. Все сходиться, як і показали свідки наїзду...
Капітан та його підлеглі не мали ніякої потреби переслідувати водія, бо той капітально, як на гаках, завис між рогами Майкла Джексона і, мало не плачучи від ганьби, яка його спостигла, проскиглив:
– Здаюся... Готовий з повинною...
– Якою повинною? – обірвав його капітан. – Моли Бога, щоб люди вижили, яких ти переїхав. Ач, додумався, хитрюга, поставити машину на виду, тіпа отдихающий! Що, збити нас із пантелику хотів?
– Нічого я не хотів... Був у шоці... – лепетав мужик. – Освободіть мене від цього козла... Умоляю!..
Поки з»ясовували, що тут відбулося “до того”, та звільняли небораку з рогів Майкла Джексона, якраз підоспіла всюдисуща преса і репортери з місцевої телепередачі “Патруль”.
...Вже давно роз»їхалися міліцейські машини, відвезли в буцегарню крутелика, відбуксували його “мерса” на штрафмайданчик, а баба Фрося все ще спілкувалася з папарацці, в об»єктивах якої у всіх ракурсах позував Майкл Джексон.
Наступного дня любителі сенсаційних новин були
приємно вражені журналістським ходом, який збільшив тираж газет тільки одними перлами заголовків: “Майкл Джексон затримав злочинця!”, “Майкл Джексон робить погоду в своєму районі!”, “Майкл Джексон – друг ДАІ і гроза порушників”, “Зброю Майкла Джексона застосовано вчасно!” і т.д. і т.п. Коли хвиля ажіотажу спала, баба Фрося зажила у звичному режимі. Якось, коли мандрувала з Майклом Джексоном на “єврейку”, їх перестрів хазяїн кафе.
– Прошу, бабо Фросю, присісти за столик і замовити собі чого-небудь за рахунок закладу, який ви так прославили.
– Чесно кажучи, то мені з вашого меню мало що підходить, – делікатно стала відмовлятися від непотрібної їй уваги та ласки власника. – Якщо щось маєте казати, то я вас слухаю.
– Добре, – погодився хазяїн. – Я хочу вам віддячити якось за рекламу, – він відрахував триста доларів і поклав їх перед бабою Фросею на столику.
– Ви б за ці гроші краще хоча б фанерну уборну поставили, – пильно дивлячись в очі хазяїну, сказала його гостя. – А то нижче моста річка вже називається Устюся, і вода в ній від сечі - отруєна. Бачила, як іноземці зі свого авто фотографували наших п»яних “пісяющих мальчиків”, які стоячи в рядочок, змагалися між собою в дальності пущених струменів із висоти мосту. Ганьбу нам привезуть у Європу закордонні гості, а не рекламу про європейські засади способу життя на Україні...
– Облишмо цю тему, – не витерпів дошкульної критики хазяїн. – А як ви дивитеся на те, коли я забетоную он там доріжку, на якій залишаться відбитки копит вашого Майкла Джексона?
– Щоб люди потім говорили, що після вашого пійла додому звідси повертаються тільки одні козли? – знущалася баба Фрося над “винахідливим” спритником.
– От що – на чистоту, – різко сказав бізнесмен. – Даю вам гроші за шкуру Майкла Джексона. Як він у вас здохне, то я зроблю з нього опудало і поставлю серед альпінарію, якого маю намір зробити біля узбіччя території мого кафе.
– А параліч, ділок, тебе не розіб»є? – перехилилася через стіл вкрай розлючена баба Фрося. – Заморишся торішню паску передніми зубами гризти, аніж будеш із мого Майкла Джексона капусту рубати і мати навар з відвідувачів, які клюнуть на твою рекламу! Як те і станеться – бо всі ми не вічні – то закопаю його, як є. Я за своїми двома чоловіками не мала того, що зараз маю за Майклом Джексоном: у хаті, навколо хати і на хаті! З мене хватить того. Оце найбільша і дорога буде про нього пам»ятка – скільки ще житиму. І то, ще стоїть подумати, з ким краще жити – з козлом Майклом Джексоном чи з козлами на подобії тебе, щоб відчути себе щасливою, і мати дяку за ту любов, яку жертвуєш, турбуючись про свого годувальника. І навіть защітніка! – баба Фрося стисла в руці долари (Сашкові будуть!) – і тим кулаком помахала перед пикою ділка, що зажерся. – Гроші забираю, як законно зароблені за рекламу! Сам дав, я тебе навіть не чіпала і нічого не просила – он, скільки свідків! Так що живи, голубе, поки живеться, а я тебе не знаю...
З цими словами баба Фрося вийшла із-за столика і навіть не оглядалася на хазяїна кафе, який з розпуки скуб на собі волосся через те, що так попав, як простачок. Вона в голові вже прокручувала картину зустрічі з Сашком, який згідно з наказом Міністра оборони, з сьогоднішнього дня вже дембель...
Серпень, 2004 р. м. Рівне