Коли наркотик втрачає контроль над життям

Олександр Нестерук п»ятнадцять років вживав наркотики. Вони зруйнували його першу сім»ю. Перетворили його дім у притон, замінили і друзів, і родичів. Поставили на злочинний шлях, наслідком якого була в»язниця.
– З усіх сторін мене обсіли хвороби, я почав загнивати, – згадує Олександр. – Усі пророкували мені приписку на кладовище…
Сьогодні ж Олександр – зразковий сім»янин, а також, несучи службу у реабілітаційному центрі “Свобода”, що в Острозі, він допомагає позбутися наркотичної залежності тим, хто цього потребує.

Спочатку були “ліки” від радіації
– Вперше я спробував наркотики у 15 років, – розповідає Олександр Нестерук. – Саме тоді приїхав із Росії до Луцька. В той час у місті наркоманів можна було на пальцях перерахувати. Але в нашому злощасному будинку майже кожен другий вживав наркотики. І потрапивши в їхню компанію, я просто впіймався на вудку. Сказали, що будемо готувати ліки від радіації (це був рік аварії на Чорнобильській АЕС). Мені вкололи невелику дозу, та “ліки” сподобалися. З»явилися відчуття, яких до цього часу ніколи не доводилося зазнати. Я був впевненим у житті таким собі полководцем. Все чорне стало рожевим. І те, що я тоді насправді втрачав, здавалося, що здобуваю.
Наступні рази відмовлятися від насолоди не хотілося. Адже відчуття, які приходять, коли ти під дозою – до них хочеться повертатися знову і знову. Поміж тим, як і кожен наркозалежний, Олександр не вважав себе наркоманом. І вже в 16 хлопець повністю втратив тверезий спосіб життя. Попервах гроші на наркотики брав у своїх досить заможних батьків, а пізніше став на шлях бандитизму, який, закономірно, привів його до в»язниці. Коли Олександр вийшов на волю, взявся шукати вихід. Різними шляхами намагався позбавитися залежності. Але, стримуючись деякий час, знову повертався до наркотиків. Адже потреба відчуття міражу уже давно переросла у потребу фізичну.
– Був період, коли не коловся майже рік, – говорить Олександр Нестерук. – Але наркотик вміє чекати – проходив час, і я знову зривався. Тепер розумію, що головне не те, що ти “перекумарив” тілом. А проблема в тому, чому ти знову повертаєшся до цього. Відповідь зверху – людина має всім серцем захотіти позбавитися від залежності. Головне – пережити духовну ломку.
І от коли чоловік взявся робити в квартирі ремонт, зрозумів, що навіть цієї елементарної роботи він уже виконати не в змозі. Був абсолютно безсилий: туберкульоз, рани на тілі не заживали, а лише гнили. Потім була спроба суїциду – вколов так званий “золотий укол” – велика доза, яка вбиває людину. Але дивом залишився живим. Лікарі говорили: “Ще місяць – і він не жилець”.
Дозволь тобі допомогти…
Олександр зрозумів, що потрібно спробувати рятувати якщо не тіло, то хоча б душу.
– Пам»ятаю, тоді було свято Преображення. Я пішов до віруючих і слухав проповідь про те, що кожна людина може преобразитися в Ісусі Хресті, якщо обере шлях, який він запропонував. Бачив щасливих людей, які уже роками не колються. Дивувало, що всі вони радісні, хоча нічого не мають – ні розкішних будинків, ні грошей, ні статків. Думалося, що вони щирі обманщики. Але побувши серед них, відчув, що я комусь потрібен, що є люди, яких хвилює моя доля, адже в той час усі рідні уже відвернулися від пропащого, на їхню думку, наркомана. Віруючі сказали: “Хочеш отримати допомогу – дозволь тобі допомогти. Сидячи, склавши руки, результату не отримаєш.”
І Олександр, розуміючи, що то є єдиний правильний вихід для нього, залишився з віруючими. Півроку перебував у них на реабілітації. За лічені дні перечитав весь Старий і Новий Завіт. Хоча, зізнається, нічого тоді не запам»ятав. Але отримав відповіді на багато своїх запитань. Олександр покаявся і, довіривши своє життя Христу, дав змогу вилікувати його душу.
Уже чотири з половиною роки Олександр Нестерук не колеться. Дякуючи Богу, що той допоміг позбавитися наркотичної залежності, тепер чоловік допомагає тим, хто потребує цього. Розповідає, що із ситуації є реальний вихід, і його дає Бог.
Наркотики відчинили двері в»язниці
Саме серед колишніх наркоманів Олександр знайшов і свою долю – дружину Наталію. Її наркоманський стаж трішки менший – 10 років, але доля не менш складна. У 15 років, у цьому безтурботному молодому віці, коли, здається, всі двері для тебе відчинені, а всяке лихо обмине стороною, тоді хотілося все спробувати, заполоняло прагнення нових вражень. І їх знайшла в наркотиках. Хоча, парадокс, дівчина завжди боялася уколів, і коли їй кололи наркотики, заплющувала очі. А після цього – блаженство, кайф. Потім – бажання повернутися до нього. “То інші можуть присісти, а я – ні, – думала дівчинка-підліток. – Раз у місяць не призведе до залежності.” Звичайно ж, разом у місяць не обходилося. Настав час, коли Наталія зрозуміла, що не вона, а наркотики контролюють її життя. Намагалася позбавитися від залежності, але поверталася, переконуючись, що ніщо не зможе замінити смаку наркотику. А він вимагав усе більшого і більшого, як і Олександра, поставив її на злочинний шлях. Наталія почала всякими дозволеними, а частіше недозволеними методами заробляти гроші. Передусім – красти. По базарах, по кишенях – не гребувала нічим. За це тричі потрапляла до в»язниці. Стрімко котилася донизу.
Вихід є…
Але в житті кожної людини є переломний момент. У Наталії він наступив тоді, коли зустріла віруючих людей, які сказали, що Бог дає вихід. Жінка побачила світло в кінці тунелю і дійшла до нього. Уже сім років слово наркотики навіває Наталії лише сумні спогади. Хоча, зізнається жінка, зараз ні про що не жалкує. Адже саме через свою залежність, через наркотики вона пізнала Бога. І якби не вони, то, можливо, зараз у неї не було б чудової сім»ї – красуні-донечки та люблячого чоловіка.
Марина ДАНИЛЮК,
Рівне.