НЕВИГАДАНА ІСТОРІЯ ПРО ЖИТТЯ КОЛИШНЬОЇ НАРКОМАНКИ

— Вино для слабаків, еліта вживає наркотики. Спробуй разочок, — казав їй друг Алік, який повернувся зі служби в Німеччині. Таня, довго вагаючись, все ж підставила руку під шприц. Блаженство, яке відчула через кілька хвилин, було незрівнянним. Кудись поділись проблеми, неприємності, тривоги, натомість прийшла легкість. Наслухавшись немало про згубний вплив наркотиків, юнка наступного дня була здивована: нічого з нею страшного не трапилося, так, деякий дискомфорт у тілі і все. Зате яка незалежність від реального світу! Словом, захотілось знову красивих відчуттів. Алік з черговою дозою не забарився. Потім був третій, четвертий шприц... А без п’ятого вона вже не могла. І тоді Алік сказав: “Плати”.
Потреба у грошах на наркотики зростала щодня, Таня стала заручницею шприца з бурою рідиною. Вона кинула навчання, у щоденнику з’явились двійки, у сім’ї — проблеми. Звістка про те, що донька - відмінниця, вживає наркотики, стала для батьків страшним ударом. Її зачиняли у квартирі, не дозволяли виходити з дому, підходити до телефона, зустрічатися з друзями. Та було вже пізно. Одного разу вона вислизнула на вулицю і більше додому не повернулася. Вулиця прийняла її на брудні матраци притонів у холодних підвалах, до гурту таких же, як і вона, залежних від кайфу. Гроші добували грабунками. Хто не хотів віддавати добром, відбирали силоміць. Хлопці нападали, дівчата стояли на “шухері” або “розводили”. На одному з таких “рейдів” “зграя” спалилася — старші хлопці-наркомани страшенно побили безневинну людину. Усім дали по десять-дванадцять років. Неповнолітній Тетяні за співучасть, у тому числі за зберігання та вживання наркотиків, — сім. Доки їй не виповнилось вісімнадцять років, перебувала у дитячій виправно-трудовій колонії. Там наркотиків не було. У зоні для дорослих, куди перевели після повноліття, все пішло по-старому. Досвідчені зечки до голки повернули з першого ж дня. Таня й не противилася. Занадто нестерпними були дні у неволі. Після звільнення якийсь час жила біля вбитих горем батьків. Потім знову взялася за старе. Наркотик штовхнув на новий злочин, і Тетяна опинилася за ґратами. Отримала чотири роки. Наркотик на зоні — річ буденна і цілком доступна. Нічого нового, за словами Тані, в’язниця їй не дала, але коли повернулась через чотири роки додому до батьків, впала мамі на груди: “Мамо, врятуй мене”.
Батьки спродали все, що могли, позичили гроші і подалися з донькою у Москву. Вона двічі кодувалася в Києві. Їздила у Санкт-Петербург, Німеччину... Все даремно. Фізичну ломку лікарі знімали, психологічну залежність не міг зняти ніхто. І дівчина знову пішла на дно. У Чернівці приїхала тому, що тут найякісніша наркосировина і найдешевша ширка. У перші дні на батьківські гроші винаймала на околиці міста вбоге житло, коли коштів не стало, опинилась на вулиці. Жила по притонах, підвалах, приймальниках. Буття зводилося до єдиного — доза. “Виручали” такі ж, як і вона, наркомани. Якщо заварювали зілля разом, це обходилося дешевше.
— У людини, яка колеться, — болить все і відразу: і коріння волосся, і нігті на пальцях, — розповідає Тетяна. — Немає сил навіть піднятися з ліжка. Всі думки і відчуття зводяться до одного — шприца з бурою рідиною. Готовий віддати все, аби мати його... А віддавати, власне, вже не було чого.
Тіло було усе в ранах, замість вен — рубці. Від уколів руйнувалися м’язи. Тетяна байдуже спостерігала за своєю повільною смертю і вже нічому не противилася.
Але на світі, виявляється, ще буває диво. У житті Тетяни воно сталося, коли вона звернулася до Бога і прийшла у реабілітаційний центр, що діє при одній з церков. Там вона помилась, переодягнулась і чи не вперше за багато літ лягла у чисте ліжко, прочитавши перед сном молитву і не ввівши в організм звичних 80 кубиків отрути. Ломки не було.
— У це важко повірити, — говорить Тетяна, — але ломки справді не було.
Це сталося 19 жовтня 2000 року о 14 годині. Саме тоді, як вважає Тетяна, вона народилася вдруге. У центрі її лікували, добре годували, розповідали про Бога, і головне — розмовляли лагідно і тепло. У неї з’явилася віра у себе та у можливість змінити своє понівечене життя.
А згодом у її долю прийшов Він. Несподівано і негадано. З квітами, яких їй за всі ці роки ніхто ніколи не дарував. З цікавими і щирими розмовами. Таня спочатку відганяла від себе навіть саму думку про щось серйозне. Але згодом Андрій запропонував їй одружитися. Ще через деякий час забрав її до себе у чотирикімнатну квартиру. Нині вони удвох з Андрієм добудовують будинок. Вона чекає дитину, всі обстеження свідчать, що вагітність проходить нормально. Таня вважає, що для неї стільки щастя одразу - це забагато. Признається, що іноді озирається назад у минуле, і їй від того страшно, бо бачить там прірву, у яку (Таня це каже твердо) повернення вже не буде ніколи.
Людмила СВІТЛИЧНА,
Рівне.