ПО ТОЙ БІК ЗАЛІЗНИЧНОЇ КОЛІЇ Втративши ногу, жінка залишилася оптимісткою

Мешканка села Велике Вербче, що на Сарненщині, Тетяна Усик вранці вирушила до райцентру. Роботи за фахом у селі не було, тож жінка перебувала на обліку в центрі зайнятості як безробітна. Цього разу ніби все було, як завжди. Приїхала в Сарни, талончик на прийом до інспектора служби зайнятості був на одинадцяту годину, тож, щоб скоротати час, Тетяна пішла на базар. Вирушила коротшим шляхом – через залізничні колії. Не передчувало серце, що тут на неї чатує лихо...
Тетяна пройшла більшу частину шляху, коли на останній колії її різко щось вдарило і відкинуло вбік.
– Я ще встигла тоді подумати: це ж я під поїзд потрапила, – пригадує той злощасний день Тетяна, – відчула, що сильно запекла нога, а навкруги мене стали збиратися люди. Глянувши на ногу, у якій відчула сильний біль, я побачила, що її немає, а з рани ллється кров. Підбігли залізничники, викликали швидку, яка прибула за кілька хвилин.
Швидка мчала Тетяну до лікарні, де за її життя під час кількагодинної операції боровся травматолог Богдан Дойчук.
– Мені медсестри розповідали, що в той момент, коли мене привезли, лікар якраз збирався йти додому після кількаденного чергування, – розповідає Тетяна. – Після тривалої операції він цілий день ще пробув біля мене.
Коли Таня розплющила очі після операції, реальність була невтішна – ногу ампутували майже до коліна. Для молодої 32-річної жінки це було справжньою трагедією. Але не такий характер у Тетяни, щоб впадати у відчай. Життєлюб і оптиміст, вона вміла знаходити позитивні моменти в будь-якій ситуації. “Добре, що залишилася жива”, – заспокоїла вона себе. Адже жити було для кого – вдома за неї із сльозами на очах молилися троє діток і чоловік Василь.
Медсестри травматології дивувалися, адже в таких випадках здебільшого пацієнти впадають у депресію, а тут жіночка жартує, посміхається, ще й інших підбадьорює.
Чоловік Василь всіляко підтримував дружину.
– Він жодного разу не дорікнув мені, мовляв чому я пішла на ті злощасні колії, – розповідає Тетяна.
За словами жінки, вона зовсім не передчувала, що в той липневий день станеться лихо. Ось лише матері сон незадовго снився, що до неї прийшов покійний дядько і приніс документи, які потрібно було підписати. Мати їх уві сні не підписала, але прокинулася із незрозумілою тривогою. Думала, що із сином щось трапилося...
З дня трагедії вже про-йшов рік, Таня живе звичайним повноцінним життям. Пересувається вона поки що на тимчасовому протезі. Але всю хатню роботу намагається виконувати сама – і їсти наварить, і білизну випере, і в хаті прибере. Жвава вдача не дозволяє Тетяні сидіти, склавши руки, деколи ще й на город із сапкою вийде. Хоча основна робота по господарству лягла на плечі чоловіка Василя. Але він не нарікає на долю, адже, не дивлячись на трагедію, він вдячний Богу, що його дружина, з якою в парі 14 років, залишилась жива. Мамина помічниця восьмикласниця Леся допомагає батькам в усьому. А ще всі троє діток – і Леся, і шестикласник Вадим, і першокласниця Наталя мають гарні голоси і співають у шкільному ансамблі “Криниченька”.
Тетяна дуже гарно співає і неперевершено читає гумор. Планує до свята села, яке відбудеться на Михайла, повернутися на сцену і виступати, як завжди. Ось лише треба протез новий зробити. І комісію МСЕК пройти, на якій жінці сказали, що другу групу інвалідності замінять на третю, тобто працездатну.
– Ось лише, де я в селі знайду роботу, щоб мені підійшла? – журиться Тетяна. – В колгосп же не зможу піти.
За фахом Тетяна агроном, але працювала в колгоспі не за спеціальністю, потім стала безробітною. На МСЕК порадили знайти якусь сидячу роботу, але не врахували, що в Тетяни є проблема із зором.

Вікторія ЛЕВЧУК,
Сарненський район.