Найда

Наталя мріяла мати власну собаку. Ні, їй не потрібен був пухнастий пудель чи королівський дог, її зовсім не цікавили родоводи і породи, вона просто мріяла про собаку. Але в допоміжній школі-інтернаті перебування собак на території категорично заборонялося. Наталі залишалося лише мріяти і вві сні притискати до маленьких грудей кумедного песика...
В інтернаті Наталю вважали замкнутою і непривітною дитиною. Вона не шукала друзів і завжди гралася осторонь від інших дітей. Ніколи не починала розмову першою і рідко відповідала на чужі запитання. “Відставання в розумовому розвитку”, – поставила Наталі діагноз молоденька лікарка, яка не добилася від дитини ні звуку у відповідь на поставлені питання. Заклопотана власними справами, лікар намагалася якнайшвидше закінчити огляд інтернатських дітей. Вона навіть і не здогадувалась, що була так схожа на Наталину маму, що дитина не змогла вимовити ні слова. На відміну від інших дітей Наталя добре пам»ятала свою маму, яка не була ні алкоголічкою, ні наркоманкою. Просто мама і Наталя були одні-однісінькі на всьому світі. Наталя пам»ятала, як часто вечорами плакала мама, повторюючи: ”Що ж буде з тобою, доню, як мене не стане?” Одного вечора мама не повернулась додому. Переночувавши сама в маленькій кімнаті гуртожитку, Наталя весь наступний день простояла біля вікна, виглядаючи маму. Проте мама так і не прийшла додому. Прийшли лише чужі тьоті, які без кінця називали дівчинку сиріткою і все пригощали цукерками...
Засинаючи на інтернатівському ліжку, Наталя усміхалася вві сні: її снилась красива усміхнена мама і маленький кудлатий песик. Але різкий окрик прибиральниці тітки Валі миттєво обривав всі щасливі сни: “Підйом! Застелять ліжка й умиватися!” Як ненавиділа Наталя цей неприємний голос. Як боялася вона розгнівити тітку Валю, яка, розсердившись, могла так вперіщити мокрою ганчіркою, що запам»ятовувалося надовго.
Одного разу після чергового прочухана тітки Валі Наталя заховалася у кущі бузку і крізь залізну огорожу сумно спостерігала за перехожими. Всі поспішали у власних справах і ніхто не помічав заплаканих оченят, які визирали, мов з-за грат. І раптом дитячі оченята спалахнули невимовною радістю і дзвінкий радісний сміх миттю висушив сльози: по тротуару, ледве пересуваючи ноги, плелася бродяча собака. “Найда! Найдочка! Іди до мене!” – гукала Наталя, просовуючи рученята крізь огорожу. І тварина, обділена ласкою, підійшла до Наталі і почала лизати їй руки. “Найдочка”, – щасливо шепотіла Наталя, вибираючи реп»яхи із злиплої шерсті, – красунечко ти моя. Ти ж будеш моєю, правда?” І собака вдячно лизнула курносий носик.
За обідом Наталя майже нічого не їла, все ховала шматочки хліба в маленьку кишеньку. Коли всі гуртом сказали: ”Дякуємо”, Наталя кинулася бігти і ненароком перевернула підніс із склянками. З»явилося, спотворене злістю, обличчя тітки Валі і посипалися удари мокрою ганчіркою по спині. А найстрашніше те, що Наталі заборонили сьогодні виходити на вулицю. “А як же Найда? Вона ж голодна чекає на мене...” – шепотіла Наталя, ледве стримуючи сльози.
Наступного дня дівчина, вийшовши на вулицю, відразу кинулася до кущів, де її вірно чекала Найда. “На їж”, – дівчинка виймала з кишеньки шматочки хліба і обіймала шию тварини, а та вдячно заглядала в очі своїй маленькій рятівниці.
За два тижні Найда стала зовсім не схожа на ту бездомну собаку, яку пригріла Наталя. Дбайливі рученята дівчинки повибирали із шерсті всі реп»яхи. Наталя навчилась непомітно виносити із їдальні кілька шматочків хліба, деколи перепадали шматки м»яса. Ось так і жили вони вдвох нерозлучно і щасливо.
І раптом Наталя зникла. Її довго шукали по всій території інтернату, але дівчинки ніде не було. Лише під вечір хтось здогадався заглянути в кущі бузку. Там сиділа Наталя і притискала до грудей бездиханне тіло собаки, яка загинула під колесами автомобіля...
Вікторія ЛЕВЧУК,
Рівне.