Рівне:

МАТЕРИНСЬКИЙ ГРІХ

Таке життя 24-ноя, 2005, 12:509 prov 939
– Це весілля відбудеться лише через мій труп, – категорично мовила Людмила своїй вісімнадцятирічній доньці. І все не тому, що жінці був недо вподоби красивий чорнявий юнак, з яким донька вирішила одружитися. Андрій мав престижну роботу, житло, а з Наталки він взагалі “пилинки здмухував”. Та мати була невблаганна: цього весілля не буде…
Наталя, закрившись у своїй кімнаті, ридала від розпачу, та все-таки не посміла ослухатися матері – весілля не відбулося.
Людмила виховувала доньку одна. З Наталчиним батьком вона зустрічалася кілька років під час навчання у медінституті. Та після закінчення навчання їхні шляхи розійшлися і на згадку про шалене кохання у Людмили залишилась донька – зміст всього подальшого життя жінки. Звичайно, траплялися у її житті чоловіки, та ні з одним Людмила так і не наважилася пов»язати свою долю. Так і жили вони вдвох із Наталкою, спокійно і щасливо, поки донька не сповістила маму про своє одруження.
Людмила була за фахом лікар-генетик, досліджуючи “царську” хворобу – гемофілію, захистила дисертацію. І випадково серед картотеки своїх хворих знайшла прізвище Андрієвого батька, який помер у молодому віці від кровотечі…
– А це означає, що мої майбутні онуки успадкують цю страшну недугу, – із розпачем думала Людмила, і гарячково шукала вихід із ситуації.
– Ти хоч розумієш, що це за хвороба – гемофілія?– із відчаєм кричала на доньку, – це коли кров не згортається, маленький поріз чи ранка може коштувати життя твоїй майбутній дитині.
– Але ж я люблю Андрія, – висувала свій останній аргумент Наталя.
– Чи будеш ти щаслива, дивлячись, як помирають твої діти? – мовила Людмила і не почула відповіді на своє жорстоке запитання…
… З тих пір пройшло більше двадцяти років. Наталя так і не вийшла заміж. Замкнувшись у собі, вона більше не пускала до свого світу матір, свою найближчу людину. А Людмила весь час намагалася боротися із почуттям непоправної провини перед донькою. У Наталиних подруг підростали і одружувалися діти, а Наталя була зовсім одна…
Та одного разу Наталя прийшла додому на диво веселою і в піднесеному настрої:
– Я вагітна, – мовила вона матері, і у Людмили від щастя з»явилися сльози.
– Народження дитини зробить Наталку щасливою, – щиро надіялася Людмила.
Та діагноз новонародженого хлопчика пролунав фатально й не залишив і крихітної надії на щастя двом згорьованим жінкам – синдром Дауна…
Божеволіючи від горя, Людмила не знаходила собі місця. Хто ж як не вона, лікар-генетик, повинна була знати про небезпеку, яка чатує на дітей, народжених матерями у старшому віці. Із відчаю Людмила проклинала свою професію і свої прорахунки.
– Я ж лише хотіла бачити свою дитину щасливою, – голосила жінка, – я хотіла, щоб у мене були здорові внуки. За що ж ти мене покарав, Господи?..
Одного разу, прогулюючись із онуком Максимком, Людмила зустріла в парку статного сивого чоловіка, який гордо віз перед собою візочка, у якому посміхався рожевощокий хлопчик.
– Здрастуйте, пані Людмило Іванівно, – раптом обізвався, – не впізнали мене? Я – Андрій, а це мій онук Сашко.
У Людмили підкосилися коліна.
– А як Наталя? Я дуже часто згадую її. Ви знаєте, після того, як ви не дозволили нам одружитися, я мало не наклав на себе руки, – говорив Андрій, – все думав про свою спадкову недугу. Та виявилося, що у мене був інший батько. А Михайло Васильович усиновив мене, коли одружився із мамою. Так що і три моїх сини,й онуки – здорові гарні хлопці…
Невимовний біль пронизав душу жінки. Усвідомлення того, що щось змінити вже неможливо, стиснуло груди і не давало дихати:
– Простіть мене, діти, – лише прошепотіла. А поряд щось весело мугикав п»ятирічний Максимко, який ще так і не навчився розмовляти…
Вікторія ЛЕВЧУК ,
Рівне.
Схожі новини
Створення та просування сайтів Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Календар
«    Август 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31 
Вгору