ВУСАТИЙ НЯНЬ

— А Ви хто? - запитували здивовані батьки двадцятирічного вихователя, коли приводили дітей у садочок, перш ніж довірити йому своїх чад. Втім, дивувалися не тільки тати й мами, бабусі й дідусі, а й колеги-жінки, які все ж охоче допомагали хлопчині.
Коли студенту Рівненського гуманітарного університету Сергію Трикіші запропонували спробувати себе в ролі вихователя дитячого садочка, він, не вагаючись, погодився. Попрацювавши в дошкільному закладі лише півроку, "вусатий нянь" переконливо стверджує, що адаптуватися в жіночому колективі йому допомогла любов до дітей.
— Звичайно, спочатку мені було важко уявити себе вихователем у цьому галасливому "мурашнику", який щохвилини розбігається в різні боки і взагалі не реагує на прохання дорослих, — розповідає Сергій. – Але невдовзі все-таки пощастило не тільки знайти спільну мову з малюками, а й подружитися з ними.
— Тату, дай цьом, — саме так звернулася до вихователя дівчинка, яка ніяк не могла заснути під час тихої години. Сергій згадує ще чимало кумедних випадків. Як не дивно, деякий час йому довелося працювати навіть у ясельній групі. Уявіть собі, безпорадні малюки, яким по півтора-два роки, і недосвідчений вихователь, один на всіх. Тоді й проявив здібності винахідника, вирізував з кольорового паперу, ліпив із пластиліну різні "приколи" і забавляв ними малят, носив їх на руках. Сам одягав дітей, виводив їх на прогулянки. Однак ніхто зі знайомих Сергія не вірив, що хлопець працює вихователем у садочку.
— Страшно було хіба що відразу, а згодом до мене звикли не тільки вихованці, а й батьки. Пізніше вдалося організувати в садочку спортивне свято, в якому брали участь не тільки діти, а й їхні батьки, — ділиться приємними враженнями Сергій.
Хлопець переконаний, що теоретичні знання, здобуті в університеті, — це лише незначна частина того, що необхідно вихователю дошкільного закладу. На думку Сергія Трикіші, це швидше не професія, а захоплення. Це непросте заняття під силу тільки тим, хто справді любить малечу.
— Я мрію створити сім»ю і мати двох синів, — говорить Сергій, сподіваючись, що в недалекому майбутньому його мрія збудеться. — Для своїх дітей я намагатимусь бути, в першу чергу, другом. Адже характер дитини, рівень її інтелекту залежить від виховання в сім»ї.
Оксана КОРНІЄНКО,
Рівне.