Статус ВІЛ позитивного спонукає мене жити...

Жити і пити життя великими ковтками, відчувати його смак і розрізняти колір, а головне – спілкуватися з тими, хто здатний мене зрозуміти, не залишатися наодинці зі страхом, – упевнено і просто говорив симпатичний молодий чоловік, який годину тому зайняв своє місце в купе поїзда.
Розмова між нами зав»язалась якось невимушено. Олег ( ім»я змінено з етичних міркувань, – авт.) розповів про те, що їде відпочивати в один із санаторіїв Криму, де його вже чекає дівчина, з якою вони планують невдовзі одружитись.
Смак “білого шоколаду”
– Ми кохаємо один одного, тому дуже хочемо створити сім»ю і обов»язково мати дитину... – мій співрозмовник замріяно дивиться у вікно, а я ловлю себе на думці, що мені не під силу зрозуміти все те, що я щойно почула. Яке одруження? Це ж трагедія! Ніби вгадуючи мої потаємні думки, він продовжує свою розповідь:
– Не дивуйтеся, я теж спочатку був у великому відчаї. Хоча починалося все так безхмарно і райдужно.
Олег з дитинства був оточений любов»ю і турботою рідних, усе йому давалося легко. Добре вчився в школі, брав участь у танцювальному гуртку, був капітаном баскетбольної команди. Після закінчення школи поступив у Київський політехнічний університет, однак здобути вищу освіту йому не вдалося. Причиною цього стали наркотики. Не допомогла навіть маска зразкового студента, яку постійно одягав. З університету відрахували за крадіжки, які здійснював заради миттєвого задоволення. Раніше дуже боявся уколів, але після того, як відчув неперевершений смак “білого шоколаду”, бажання кайфу перемагало будь-який страх.
Кохання сильніше
за ВІЛ-статус…
– А коли дізнався про результати медичного обстеження, взагалі не хотів жити. Кілька разів намагався піти на той світ. Але, повірте, було так страшно! Пробував різати вени – боляче! Хотів стрибнути з дев»ятого поверху – теж не вистачило хоробрості. Куди тільки не звертався з надією на зцілення: і до лікарів, і до знахарів, але від наркотичної залежності позбавитися не міг, – говорить Олег. – Мені важко було змиритися з тим, що я помру наркоманом. Не раз брався читати Євангеліє, але відкладав святе письмо убік, тому що нічого в ньому не міг зрозуміти. Усе це тривало до тих пір, поки я не дізнався про існування християнського центру в Хмельницькому. Відразу вирішив туди поїхати. І, як тільки переступив поріг цього закладу, побачив незвичайну картину: там були люди різного віку, багаті й бідні, навіть бомжі. Усі вони цікавилися моєю долею, турбувалися про мене. Їхати звідти вже нікуди не хотілося. Тож залишився там соціальним працівником. Щодня проводив зустрічі з підлітками у школах. Розповідав їм про своє життя і дивувався, як це: діти не слухають нарколога, а до мене прислухаються.
Там, у Хмельницькому, він і зустрів свою Оксаночку, без якої зараз уже не уявляє подальшого життя. Вона була лідером молодіжного служіння харизматичної церкви.
– Саме завдяки їй я знайшов у собі сили перебороти страх, який досі не давав мені спокою, – каже хлопець. – Водночас до мене прийшло розуміння того, що кохання стоїть набагато вище за ВІЛ – статус і вік ( незважаючи на те, що Оксана старша від мене на 11 років, ми все-таки вирішили одружитися).
...Ми ще довго з ним розмовляли. Олег виявився дуже цікавим співрозмовником. Тому, коли потяг наближався до кінцевої станції, ми прощалися уже як добрі знайомі, а то й друзі. Втім, тоді я не могла навіть подумати, що через кілька років зустріну Олега і його дружину Оксану на семінарі для журналістів, який відбуватиметься в одному з кримських санаторіїв. Подружжя брало участь у обговоренні питання етики та професіоналізму працівників ЗМІ при висвітленні проблеми ВІЛ/ СНІДу.
Оксана, коли ми з нею познайомилися, розповіла, що працює кореспондентом однієї з газет у Хмельницькому, крім того, реалізовує власний проект реабілітації ВІЛ-позитивних дітей і молоді у навчальних закладах свого міста.
– Журналістика, робота зі словом – це апеляція до серця людини, – сказала Оксана під час семінару. Тому так хочеться вірити, що разом ми врятуємо від необачних кроків навіть тих, кого в суспільстві вважають приреченими. Це підніме дух ВІЛ-позитивних і вплине на здорових. А якщо пасивно спостерігати за тим, як поширюється епідемія СНІДу, цей негатив може вихлюпнутися на нас чорним водограєм.
Чистота у взаєминах – найкращі ліки
від СНІДу
А й справді, згідно з прогнозами медиків, у найближчі роки це страшне захворювання досягне свого апогею в Україні. Тому потрібно пам»ятати, що найкращими ліками від зараження ВІЛ є знання про шляхи його поширення та засоби попередження. Здоровий спосіб життя, чистота у взаєминах – найкращі засоби запобігання СНІДу. Крім того, необхідно підтримувати тих, кого епідемія вже торкнулася особисто, надавати їм не тільки медичну та матеріальну, а й емоційно-психологічну допомогу. Адже ті, хто живе з ВІЛ, знаходяться зовсім поруч. На цьому наголосила одна з організаторів семінару, журналістка, міжнародний стипендіат Фонду родини Кайзера (США) Наталія Федущак. Вони працюють, навчаються, кохають, народжують дітей. Ми повинні навчитися жити поряд з ними, сприймаючи їх таким, як вони є. Подумалося: кращого прикладу, ніж Олег і Оксана, годі й шукати. Адже, незважаючи на дамоклів меч смертельної хвороби, яка постійно нависає над ними обома, вони – щасливі!
Оксана КОРНІЄНКО,
Рівне.