Рівне:

Створення та просування сайтів

Потрібно жити

Суспільство 17-сер, 2006, 12:589 prov 1 050
Як часто ми не помічаємо тих, хто поряд, не усвідомлюємо значимості їх присутності у нашому житті. Увага кожного з нас зосереджена переважно на політиках, бізнесменах, зірках шоу-бізнесу...
І поки ці знаменитості, перебуваючи в центрі нашого зацікавлення, разом із деякими добрими плодами свєї діяльності приносять частенько роздратування, розчарування та багато інших негативних емоцій, поруч із ними люди, котрі не обіймають високих посад, у їхніх кишенях не густо, а то й навіть порожньо, але в душах — багатство, яке не виміняєш ні на які гроші. Однією з тих, в чиїх очах, попри труднощі та негаразди, — доброзичливість, а на вустах — щире й цілюще слово, є рівнянка Оксана Мельничук. Працює ця жінка санітаркою в Рівненській ЦМЛ.
— Коли мене скоротили, — пригадує пані Оксана, — я не сиділа, склавши руки, не вичікувала, поки мене знайде добре оплачувана робота, а відразу ж пішла працювати санітаркою. Зарплата, правда, маленька, але хоч яка-небудь копійка. За щось потрібно жити. Не вмирати ж з голоду.
Раніше Оксана Мельничук працювала на швейній фабриці. Не легко було, передусім фізично. Робота у дві, а то й у три зміни. Але все це начебто не помічалося. Улюблена справа, якою займалася, додавала сил. Зараз пані Оксана пригадує добрі давні дні. А ще час від часу повертається до праці швачки. То собі щось змайструє, а то людям. Знають, що хороший спеціаліст, то й приходять що-небудь пошити.
Неодноразово на життєвім шляху Оксани Мельничук траплялися негаразди. Життя ніколи її не пестило, а навпаки — посилало нові і нові випробування. Проте, незважаючи на це, пані Оксана ніколи не скаржилася на долю, не нарікала, не опускала рук.
— Кому зараз легко? — ділиться своїми роздумами пані Оксана. — Життя складне, але воно змушує жити. Кожному своє: своє багатство і своя біда. Не раз дивлюся на будинки, які позводили собі люди, котрі ще донедавна не мали майже нічого ні за плечима, ні в кишенях, на паркани, через які навіть і тих будинків не видно, й робиться боляче, не заздрісно, а боляче. Боляче тому, що в таких будинках і в сім’ях, які проживають у них, переважно, як то кажуть, немає життя… Всього вистачає у нашому світі. Однак, як би там не було, жити потрібно.
Говорячи це, пані Оксана поглядає на дочок (має двоє); перед ними шлях довжиною в життя, потрібно їх десь прилаштовувати, а сама, посміхаючись, каже: «Якось воно буде. Аби Бог дав здоров’я.
Люди, котрі знають Оксану Мельничук, дивуються її бадьорості, оптимізму, витривалості, а також щедрості слова, серця, душі. Ця жінка завжди, чим має, поділиться, вислухає й порадить, а ще подарує приємну посмішку, від якої стане серцю тепло, а думкам світло та радісно.
Юлія БОНДЮЧНА,
Рівне.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору