Заміну знайшла гідну

Любовні зв’язки мають тенденцію обриватися саме тоді, коли це не бажано. А інколи розрив не відбувається, коли він якраз до зарізу потрібний, навіть доречний.
Лариса — жінка досить симпатична і приємна на всі сто — мала коханця. Вона перший шлюб розірвала так давно, що вже й не пам’ятає, який на вигляд був колишній чоловік. Крім того, вона дама практична і після першого одруження полюбляла повторювати, що ще раз вийде заміж тільки під глибоким загальним наркозом. Варто також зауважити, що коханець у Лариси був, а ось кохання — ні, зустрічалися вони із Геннадієм, за її ж висловом, “для здоров’я”. Бо в постелі рівних йому не спостерігалося принаймні у радіусі десяти кілометрів.
Все ж Геннадій мав цілий комплекс недоліків. Одним із незначних той, що у нього була законна дружина, яка нещадно карала його за таємничі відлучки з дому. А головний, на думку Лариси — повна відсутність інтелекту. За все своє життя Геннадій із титанічним зусиллям прочитав півтори книжки, і то ще в шкільні роки. Газет не розкривав принципово, а по телевізору дивився тільки спортивні передачі. І взагалі, був простий, немов лопата.
Лариса ж інтелект цінувала дуже високо. Але тверезо міркувала, що розумні розмови можна вести з будь-ким, а першокласні коханці на дорозі не валяються і розривати із Геннадієм зв’язки не поспішала. Зустрічалися раз на тиждень у неї в квартирі, одержували свою долю задоволення і розбігалися. Правда, Геннадій якось натякав, що добре було б їхні стосунки узаконити, але у відповідь ентузіазму не відчув. Це ще більше прив’язало його до Лариси, бо колишні коханки тільки й мріяли про шлюб.
Крім того, Лариса відмінно куховарила. А якщо до цього додати банальний вислів, що шлях до серця чоловіка пролягає через його шлунок, то в нашому випадку її успіх стовідсотковий. До речі, дружина Геннадія кулінарією не захоплювалась і вершиною її майстерності були котлети з картоплею і солені огірки, куплені на базарі.
Про свої зв’язки із Геннадієм Лариса не розповідала нікому із друзів та знайомих. Про його існування ніхто навіть не здогадувався. Працюючи заступником керуючого одного із банків міста, вона згоріла б від сорому, якби хтось дізнався про її тісні взаємини з інженером посередньої фірмочки. До того ж, він навіть не міг підтримати розмову про перевагу французьких детективів над американськими.
На щастя Геннадія, він не розумів, яка насправді прірва між ним і його коханкою. Сприймав Ларису як надзвичайно вродливу жінку, яка вміє задовільнити чоловіка і в постелі, і за столом. А розкішну бібліотеку вважав елементом меблювання. Про те, що партнерка заробляє значно більше від нього — здогадувався, але не знав конкретно скільки. По-своєму він Ларису навіть любив, але висловити свої почуття не міг. І не через емоційну тупість, а через вкрай обмежений словниковий запас.
Тривав цей зв’язок понад три роки. Ларисі виповнилося сорок і вона вирішила відзначити свій ювілей досить своєрідно — тижневою поїздкою у Санкт-Петербург, який чомусь щиро любила з дитинства. Сказано — зроблено. І ось вона у північній столиці Росії.
Другого дня після приїзду сиділа у вуличному кафе, тішила себе мріями і мимоволі звернула увагу на чоловіка, який видався їй знайомим. Доки намагалася хоча б щось згадати, він підвівся, підійшов до її столика і попросив дозволу присісти. Лариса розгублено кивнула головою і почула:
— Ми з вами зустрічалися у Рівному на одному заході у вашому банку. Але тоді ви були дуже зайняті і на мене уваги не звернули. Та світ тісний. Вас звати Лариса, я знаю. А мене — Ігор. Я тут у відрядженні.
Спілкування завершилося тим, що вони домовилися про побачення ввечері. Нова зустріч дозволила з’ясувати, що у них багато спільних цікавих тем, точок зору і навіть захоплень. Вона відчула всім єством, що життя повертається до неї сприятливим боком і таку обставину треба використати сповна.
Другий вечір був ще кращий, насиченіший. Лариса була вражена до глибини душі, коли Ігор подарував їй у честь дня народження золотий ланцюжок. „У житті такого не буває,” — подумалося молодичці. Спільна вечеря перейшла у прогулянку містом і... ніч, разом проведену, що стало несподіванкою для неї самої. Адже не вважала себе легковажною, а тут на другий день знайомства опинилася у чужій постелі.
Невдовзі Лариса відбула у Рівне, сповнена небувалих вражень і спогадів, мрій про нові зустрічі, бо Ігор пообіцяв зателефонувати. І він, здається, не жартував і не лицемірив, хоча у душу й закрадався холодною змією сумнів. Та новий обранець не підвів і вчасно виконав свою обіцянку. Були нові зустрічі, кількість яких не піддавалася ніякій бухгалтерії, і нарешті прозвучала пропозиція одружитися. Лариса линула на сьоме небо.
Але в щасливій суєті вона якось ніби й забула про існування Геннадія. Їхні зустрічі припинилися, хоча вчорашній коханець й чинив неймовірний опір. Але, певно, усвідомив, що вона зустріла іншого чоловіка, що покохали одне одного. Та він ніяк не міг усвідомити: чому вони повинні припинити зустрічі. Адже можна все налаштувати, що заміжжя не заважатиме їхнім розвагами. На що Лариса вибухнула гнівом:
— Я полюбила і збираюся заміж. А коханець уже мені ні до чого. І не потрібен козі баян, якщо їй і так весело. Тому розійдемося тихо-мирно, як у морі кораблі, і ніяких проблем.
Та Лариса дуже помилялася. Проблеми якраз і виникли, можна сказати, на голому місці. Геннадій щовечора телефонував, просив, умовляв, заклинав, зізнавася у коханні до смерті. Де й запас слів узявся. Нарешті терпіння Лариси луснуло і вона попросила екс-коханця ніколи більше не дзвонити. Але наступного дня він з’явився до неї додому персонально.
— Я все обдумав, — почав з порога. — Ти мене, зрозуміло, розлюбила — нав’язуватися немає сенсу. Але про моє майбутнє ти зобов’язана подумати.
— А це як? — оторопіла Лариса.
— Перш ніж мене кидати, ти повинна знайти мені коханку. Не буду ж я на вулиці підбирати невідомо кого. Так і нарватися можна… Так що знайди собі заміну — і вільна. А ні, то багато чого цікавого розповім твоєму нареченому. Зрозуміла?
— Зрозуміла... — приречено, тихенько і наче не своїм ротом промовила Лариса. — Але дай час подумати.
Лариса свідомо пішла на хитрість. Через тиждень вона урочисто вручила Геннадію список, за який у бюро знайомств чимало заплатила національною валютою. Вона навмання сподівалася, що хтось зі списка таки клюне.
— До мого дзвінка заміж не виходь, потерпи уже. Інакше... — також хитро пригрозив Геннадій і сховав список у кишеню.
Проте грізне попередження на Ларису не подіяло. Дуже Ігор квапив з весіллям і його відкладати причин не було. І сімейна урочистість відбулася вчасно в тісному колі друзів та знайомих.
І ось одного вечора пролунав телефонний дзвінок. Лариса вухам своїм не повірила. Із її авантюрного задуму вийшов чудовий для Геннадія фінал. Він гудів у телефонну трубку аж надто задоволеним, мало не медовим голосом:
— Дякую тобі! Із мене шампанське і шоколад!
— Хтось підійшов?
— Ну, хтось... Аж троє. Тепер у мене такий кайф — ніколи не повіриш. Через день їх по черзі відвідую. До кожної раз на тиждень. Вони задоволені, а я тим більше. Ще раз дякую тобі за порядність.
— І тобі дякую за довіру, — механічно відгукнулася Лариса.
...Трагедії не трапилося. Всі залишилися задоволеними і навіть щасливими. Крім дружини Геннадія. Але ж усім відразу не вгодиш…
Ростислав ВАРЖЕЛЬ,
Рівне.