Драма розбитих сердець

І тоді Олеся після тривалих роздумів несподівано для себе зробила разюче відкриття, що більшість жінок — навіть якщо вони друзі — завжди знайдуть привід для заздрощів. Вони заздрять модному лахміттю, імпортним парфумам, чужій пристойній зовнішності, посередньому кавалеру... І ось понад три роки дружить тільки з хлопцями. Із ними наче ділити немає що, тому стосунки не отруєні ні суперництвом, ні підозрами, ні жадібністю...

Із Богданом познайомилася у школі. У той період Олеся була закохана в одного хлопця. Але така ситуація не завадила їй звернути увагу на Богдана, майже відразу захопитися ним. Не останню роль зіграло те, що юнак видався не таким, як усі, а яскраво виділявся на тлі сірої маси. Наприклад, хлопець ніколи не слідкував прискіпливо за модою, але водночас не здавався неакуратним або старомодним, щось гармонувало у ньому і приваблювало. Тоді у Богдана не було близької подруги, а тому відколи вони познайомились, почали регулярно спілкуватися, між ними ніколи не виникало непорозумінь, хоча й коханням це було важко назвати.

Аж потім з’ясувалося, що вони проживають поруч: майже у сусідніх будинках від чого обоє дуже зраділи, особливо Олеся, яка дуже не любила повертатися зі школи самотньою. Тому ця парочка і тепер не квапилася у переповнений тролейбус, а спокійно і повільно йшла два кілометри додому, розмовляючи про все на світі. Так вони непомітно стали дуже близькими друзями.

Коли Богдан несподівано дізнався, що подруга відстає із математики, відразу ж запропонував свою допомогу. Двічі на тиждень заходив до Олесі на квартиру і допомагав у засвоєнні нею логарифмів. Спочатку молоді люди намагалися зосередитися, а потім забували про нудні підручники і просто спілкувалися або дивилися відео.

Богдан видавався старшим за дівчину, спокійнішим і розсудливішим. Коли Олеся поскаржилася, що батьки не дають достатню кількість грошей, або про якийсь біль, хлопець ставив її на місце однією напівжартівливою філософською фразою: “Уяви собі, що на світі є багато людей, яким значно гірше, ніж тобі, всім забезпеченій.” Якби таку думку висловила мати, Олесю це принаймні розізлило б. Але від юнака така сентенція сприймалася нормально і вважалося, що серед усіх її знайомих він найрозумніший, а серед ровесників — інтелектуал.

Проте це не завадило Олесі раптом знову закохатися. Тоді чемний Богдан не стримався і назвав її легковажною дівчинкою. І хоча вона тоді усвідомила, що новий обранець зовсім не подобається другу, від своїх намірів не відмовилася. Лише через багато днів вона збагне, що Богдан дуже хотів, щоб вона була нічиєю, вільною — для нього. Адже не могла не зауважити, що коли якось неначе ненароком обійняв її, цей жест випромінював щось значно важливіше, ніж дружбу...

Тим часом дівчата у Богдана легко і безтурботно закохувалися, але він залишався байдужим і в кожній неодмінно знаходив суттєвий недолік, обов’язково повідомляючи про це Олесю. А вона ніяк не могла втямити, яка дівчина справді зможе йому подобатися, щоб визріли справжні почуття. Одного разу жартома запитала: “А я тобі подобаюся?” Він дуже серйозно і зосереджено відповів: “Ти — інша справа. Ти — єдина...” Але Олеся знову не зрозуміла надто прозорого натяку.

А потім прийшов той сльотавий осінній день. Вони домовилися разом піти купити для неї плейєр. Коли Олеся неспішно підійшла до його будинку — біля під’їзду побачила автомашину швидкої допомоги. Подумалося мимоволі, що комусь старенькому стало погано із серцем. Але на носилках лежав Богдан. Поруч плакали його мати і сестра. Олесю охопив жах і вона кинулася до них, але її рішучим жестом зупинила мати:

— Не підходь! Ти й так багато нам біди накоїла!

За носилками глухо зачинилися двері швидкої допомоги. Олеся нічого не розуміла, їй і в голову не могла прийти думка, що він намагався звести рахунок із життям. Тоді дівчина не могла осягнути, чому, від неї всі відвертаються, не хочуть навіть розмовляти, а не те що душевно спілкуватися. Вона навіть не знала, чи живий Богдан. Переборола ніяковість, попросила батька зателефонувати до його сім”ї і розпитати, дізнатися про все. — Він перерізав собі вени, — приглушено сказав батько, поклавши трубку. — Ніби через тебе...

Ледве не втратила свідомість, водночас відмовляючись вірити у реальність таких страшних подій. Тільки через тиждень вдалося дещо з’ясувати. Олеся зустріла сестру Богдана Ларису, яка й підтвердила на перший погляд малоймовірну новину: її брат намагався добровільно померти через Олесю.

Лариса хижо процідила крізь зуби: “Богдан шалено любить тебе, але зрозумів, що тобі зовсім не потрібний. А ще він не міг перенести твоїх безглуздих натяків про хлопців, це зводило його з розуму”. Лариса обійшла її півколом на тротуарі і понуро попрямувала далі.

Для Олесі це стало справжнім вражаючим відкриттям. Адже їй постійно здавалося, що Богдана знає краще, ніж будь-хто у місті. А виявилося, що не усвідомлювала найголовнішого: взагалі його не розуміла. Почуття вини ще більше розігрівало бажання побачити його, хотілося попросити пробачення, врешті, порозумітися. Але доки Богдан одужував, мати не пускала дівчину й на поріг. Довелося чекати, коли вже з’явиться у школі. Він, блідий, схудлий, зустрівся у коридорі. Коли запитала про здоров’я, відповів, що все гаразд, але доведеться деякий час регулярно відвідувати психіатра. І похмуро додав: “Не вір у те, що тобі розповіли. Все — дурниці”..

Але й значно пізніше ситуація між ними так до кінця і не прояснилася. Богдан вперто відмовлявся говорити про те, що сталося, мовляв, що було — те загуло. Олеся ж часто бачила юнака самотнім, сумним, з приреченим поглядом спрямованим кудись за горизонт.

Їй все частіше напрошується висновок, що їхня дружба померла. Вона вже ніколи не зможе змусити себе покохати його, і пропонує лише дружбу, а Богдан прагне більшого.

Зрозумівши це, Олеся почала свідомо уникати хлопця. Якщо бачить, що він чекає її біля школи, втікає додому задвірками. Для себе власну поведінку пояснює тим, що не бажає, щоб Богдан знову звик до неї і все почалося спочатку. Жахливо відчувати себе відповідальним за чиєсь життя, долю. І тепер навіть немає з ким поспілкувалися ”від душі”. Кілька разів намагалася зателефонувати, але клала трубку після першого ж довгого гудка.

... Олеся часто згадує той казковий, майже чарівний період, коли вони були разом, розуміє, що з жодною людиною їй не було так добре, приємно, затишно і весело що, врешті, втратила кращого, єдиного і справжнього друга. А тепер боїться, що колись осягне, але буде надто пізно, що вона також кохала Богдана. Кохала першим справжнім почуттям...

Ростислав ВАРЖЕЛЬ

Рівне