Спадок Варшавського

Будучи великим землевласником він, водночас, користувався авторитетом і повагою не лише у своєму середовищі, а й у селян. Саме людське ставлення до останніх, було справді рідкісним для історичного періоду, який сучасники називають „за Польщі”. Конфронтація, що існувала між так званими „осадниками” та місцевими жителями, схоже, в повній мірі не була відчутною для того регіону. Хоча закономірні суперечки, стосовно того, кому таки має належати земля, - усе ж викликали. Миролюбні поліщуки і поляки стали просто заручниками історичних подій і „сильних світу”.

Тоді Польща була поділена на два економічні регіони. До однієї з них належали споконвічно польські землі, а до другої ті, які були отримані після війни – українські.

Вище керівництво, вочевидь, розуміючи, що ці землі належатимуть їм ще не довго, розвивали тут видобувні галузі.

Можливо, підприємство Варшавського і було частиною цього плану. В будь-якому випадку, усі його кроки були стратегічно виваженими і продуманими. Дослідивши певну ділянку і знайшовши там значні поклади каміння, - Варшвський згодом обміняв її, натомість запропонувати більшу у кілька разів. На що господарі погодились, адже їх земля була малопридатною для сільськогосподарсьих робіт. Здавалося панові вдалось врахувати усе: недалеко пролягала вузьколійка, а поряд українські села, що потребували відбудови і, воночас могли слугувати дешевою робочою силою. Але «ні волі людини кермувати кроком своїм». Та, мабуть, до нього відносились біблійні слова: «ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому недостанеться те, що ти був наготовив?».

Війна вже вирувала Європою, незабаром мала дістатися і урїнських земель. Ймовірно, заздалегідь дізнавшись про це - Варшавський разом із сім’єю виїзджає у невідомому напрямку. Подальша його доля є невідомою й досі. У повоєнний період започаткована ним галузь зазнала свого росту та розвитку. А найперший кар’єр, що утворився після вилдобутку каменю, - селяни й досі називають «Варшавським», незамислюючись і, у більшості випадків, не знаючи чому саме так.

Мирослава Крупенко,
Рокитне.