Сила прокляття

У давні часи від одного лише слова „прокляття” у людей пробігали мурашки по тілу. Нині навпаки – навіть діти полюбляють лоскотати собі нерви „страшилками”. Дорослі частіше говорять, що це все дурниці. Тільки чомусь кількість спеціалістів з профілю „зніму прокляття” не зменшується…
„Родичі впевнені, що мене прокляли, а я не вірю…”
Героїня розповіді, Олена, у такі пережитки не вірила. По-перше, до останнього часу все у її житті складалося якнайкраще, по-друге, просто характер дівчини не такий…
— Неприємності почалися після того, як я вийшла заміж. Мій чоловік – кавказець, ми одружилися в Україні та поїхали до його родичів. Зустріли нас непогано, але я знала, що батьки чоловіка ображаються на сина через те, що він із ними не порадився, коли збирався одружуватися.
Звісно, на рідну дитину ображалися недовго, вирішили, що невістка їх хлопчика вправно обкрутила. Тим більше, що аж дві родини у їх селі чекали повернення Сергія після інституту, і причому – обидві пропозиції були вигідні, та й дівчата непогані.
Таким чином я опинилася під перехресним вогнем трьох сімей. Згодом до моїх свекрів приєдналися всі їх родичі. Не скажу, що мене ображали чи принижували, але з кожним днем у висловах стримувалися все менше.
Зрештою, я завагітніла і стала почувати себе дуже погано. Але вагітність була першою, і я думала, що так і має бути. Лише одного разу до мене підійшла далека родичка і сказала: „Хіба ти не бачиш, дитино, що тебе тут прокляли на смерть? Тікай швидше, бо буде пізно. А чоловік – якщо кохає, то приїде до тебе”.
Ці слова засіли в голову, але я все-таки не вірила. Та подумала: може, це й брехня, але вдома мені буде спокійніше, мабуть, мені не підходить клімат…
Коли повернулася, то самопочуття не покращилося, але батьки порадили походити в церкву, заспокоїтися, молитися за себе, дитину, чоловіка, його родичів і спокійно чекати пологів.
Після народження доньки чоловік приїхав до мене і залишився. Але через півроку сталося лихо з його батьком – він почав сліпнути. А ще через рік – нервова хвороба матері призвела до того, що її забрали у психлікарню. Чоловік наполягав, щоб ми поїхали до його батьків. Я розуміла: відмовлюся – можу його втратити. Тому погодилася, але дуже боялася…
Після другого приїзду ми примирилися і спілкувалися спокійно. Згодом здоров’я батька покращилося, але мати все-таки не видужала.
Тепер деякі мої подруги та родичі кажуть, що це прокляття повернулося до них. Адже не тільки свекри мали проблеми зі здоров’ям, а ще й одна із потенційних наречених мого чоловіка потрапила в автокатастрофу. А я все-таки не вірю…
Страшилки про родові прокляття лякають науковців
Дехто не вважає за науку психогенетику, але ті, хто нею займається, наполягають на своєму: родові прокляття існують і діють. Примітивно це пояснюють так: від батьків ми одержуємо долю, від нещасливих батьків – негативну установку (бо такі люди не вірять, що щастя можливе взагалі), а від щасливих – позитивну. Психогенетики погоджуються, що прокляття далекої нам людини може і не подіяти, а от словесний вирок від родича (а тим паче – найближчого!) впливає надзвичайно сильно. Коли людина, якій ви довіряєте, без перешкод (а частіше — неумисно) бажає вам зла або проклинає – вона формує негативну психологічну установку. Спочатку це вас дратує, потім переростає у невроз, згодом нервові розлади підточують імунітет, за цим розпочинаються хвороби і т.п. Але найдивніше те, що деякі науковці не заперечують ефективність різних “бабок”. І пояснюють це так: сила цілительниць (як і психоаналітиків) не в тому, що вони знімають прокляття, а в тому, що повертають людині впевненість і відновлюють механізм психологічного захисту.

Ефект 25-го кадру
Вперше про „25-й кадр” заговорив американський психолог Джеймс Вайкері 1957 року. Під час проекції телефільму або трансляції телевізійних програм за секунду миготить 24 кадри, таким чином людина не бачить переходу від одного кадру до іншого. У цей ряд можна вставити і 25-й кадр, який ніяк не можна помітити людським оком.
Вайкері провів певні досліди і довів, що „25-й кадр” має вплив на підсвідомість людини. В одному з кінотеатрів із допомогою спроектованого ним же апарата Вайкері в стандартну розкадровку вставляв 25-й кадр із написами „пийте кока-колу” і „їжте поп-корн”. Кількість продажів цих продуктів у кінотеатрі, де відбувався перегляд фільмів зі специфічним кадром, зросли в 1,6 раза. Експеримент набув широкого розголосу.
Свій винахід Джеймс Вайкері запатентував. І навіть організував компанію, яка тільки тим і займалася, що використовувала в кіно та телевізійних фільмах приховану рекламу. Він говорив усім, що така реклама здатна лише „підштовхнути” людину до купівлі якогось товару. Навколо відкриття Вайкері розгорнулася справжня дискусійна війна. У 1982 році в США у великих супермаркетах почали крутити касети із закликом „Не кради!”. Кількість магазинних крадіжок знизилася майже удвічі. Але це не виправило ситуації – сьогодні підсвідома реклама заборонена у багатьох державах світу. В Україні „25-й кадр” теж заборонений законодавством.
Слід відзначити, що з 1957 року у світі не перестають сперечатися про ефективність цієї технології. Одні називають її дуже дієвою, інші — вкрай сумнівною.
Річ у тім, що чітко визначено — 25-й кадр запам’ятовується не людською свідомістю, а підсвідомістю. А „витягти” цю інформацію з підсвідомості практично неможливо. Тому вплив 25-го кадру, так би мовити, на „уми” – дуже суперечливий.
Своїми думками ділиться керівник Центру психіатрії, психотерапії та практичної психології Євгеній Воронков:
– 25 кадр справді впливає на психіку, і досить потужно. Однак мало нав’язати людині якусь інформацію, потрібно, щоб вона ще була готова її сприйняти. Якщо в особистості є свій погляд на події, певні моральні принципи, ніщо на неї вплинути не зможе. Будь-яка методика психологічного впливу — це лише послання. Вибір людина завжди робить сама. Не варто недооцінювати здатність кожного індивідууму критично оцінювати інформацію. Вона крутитиметься в підсвідомості, а в потрібний момент, коли прийде час робити вибір, дасть про себе знати. Причому використовуватиметься весь набутий життєвий досвід, а не лише почуте протягом останніх місяців.

Коли мить зупиняється
Багато хто помічав: чим більше кудись поспішаєш, тим більше прискорюється час. Психологи стверджують, що це нам тільки здається, час не зміниш. Але є тисячі документально зафіксованих випадків, коли час справді значно уповільнювався.
Ось розповіді солдатів, які дивилися в очі смерті: „Я так замилувався красивим польотом кулі, яка наближалася до мене, що навіть відхилитися не здогадався, хоча часу було достатньо”. Або: „Чорний ствол ручного кулемета, який стріляв у мене з 5 метрів, здався великим, час зупинився, запанувала тиша, я просто встиг відійти не поспішаючи убік, і кулі пройшли лівіше”. Видно, правилам поведінки в екстремальних умовах можна і навчати. Саме так роблять послідовники східних єдиноборств.
Раймонд Муді у книзі „Життя після життя” наводить немало подібних прикладів: „За той час, поки вантажівка неслася на міст, я побачив якісь картини... зовсім як у житті. Спочатку я згадав, як ішов з батьком на березі струмка, мені тоді було 2 роки. Як у мене зламалася новенька червона машина, яку мені подарували на Різдво у 5 років. Я потроху згадав про кожен із класів початкової школи. Потім пішли юнацькі роки, після чого пам’ять перенесла мене у найближчий час. Все це пролетіло у моїй свідомості за частки секунди. А потім я стояв поруч із вантажівкою. Вона була розбита вщент, але я не мав жодної подряпини – я вистрибнув з кабіни через раму вітрового скла. Можу згадати все побачене, проте це зайняло б не менше п’ятнадцяти хвилин”.
А ось випадок, який трапився з Віталієм Ч.: „Я був хлопчаком. Ми з дідом поверталися додому. Він перейшов дорогу, я вже майже добіг до нього, як раптом з моєї ноги злетів сандалик. Все трапилося автоматично – я розвернувся, добіг до середини дороги, підняв його і повернувся, навіть не розуміючи, яку смертельно небезпечну дурницю роблю. Біжачи, я краєм ока помітив, що легковий автомобіль, який виїхав з-за повороту, зупинився. Але як тільки я відбіг убік, він на величезній швидкості просвистів повз. Виходить, що все трапилося дуже швидко, так швидко, що дід навіть не помітив мій сандальний рейд”. Чим сильніший страх охоплює людину, тим більше розтягуються миті, які дають „лишні” секунди для прийняття рятівних рішень. У людей, які знаходяться на межі смерті, збільшується не тільки швидкість, але й сила. Рятуючись від вовків, люди іноді вилазять на дерева по абсолютно гладких стовбурах.
Легенда говорить, що крім десяти заповідей Мойсея колись існувала ще й одинадцята – „Не бійся!”. Ця порада, однак, не прижилася у ті часи, коли неосвічених людей повірити у Бога міг примусити лише страх перед карами небесними. Тепер людство звикло до всього іти своїм розумом. Що ж до поради не боятися, то тут є зерно здорового глузду. Якщо ретельно пошукати причини усіх людських нещасть, то можна прийти до висновку: у більшості випадків людина хворіє через лінощі та неуцтво, а вмирає через страх і покірність долі. Тобто не страх, який паралізує волю, рятував людей у всіх цих випадках, а саме протидія страху і воля до життя.