За таке щастя доведеться платити

Прочитала у «Провінційці» статтю «Я коханка?» і мене ніби окропом обдало оте «мені не соромно». Мурашки біжать по спині, коли згадую нещодавню історію з життя близьких мені людей. На їхньому шляху зустрілась така ж «Олена», яка, мабуть, теж щиро покохала. Такими ж таємними і жагучими були її зустрічі з одруженим чоловіком, який, до того ж, мав маленького сина, а дружина була вагітна другою дитиною. Але ніщо не стало на заваді Олені — ні сльози вагітної дружини, ні прокльони людей, ні дитяче «А де тато?» Вона ж бо знайшла своє щастя!
Чоловік пішов з дому, бо дружина не змогла простити підлості. Пішов, ковтаючи скупі чоловічі сльози, — адже дуже любить дітей, любить і шукає з ними зустрічі, а «Олена» щаслива! Бо знайшла своє кохання!
Так і Ви, Олено, рано чи пізно захочете мати Його біля себе. Будете для цього використовувати і застосовувати всі можливі варіанти приручення. І таки можете добитись свого, адже полювання за одруженим чоловіком не така і важка справа! По-перше, Він — чоловік. По-друге — зголоднілий чоловік (за свіжими жіночими принадами і ласками). По-третє — дасться взнаки брак новизни в емоціях.
Не вірю! Не вірю, що не дозволите Йому розлучитись. Ви — егоїстка, як і кожна людина за своєю натурою.
Для чого кидатись порожніми голосними фразами на все місто: «Не дозволю!» Дозволите, ще й як дозволите!
Я як жінка, Вас розумію. Перше кохання… В голові паморочиться, як побачу, коліна тремтять, слова плутаються і таке інше…
Ви доросла людина? Думаю, вмієте при потребі звертатись до здорового глузду. От і скористайтесь цим, момент якраз підходящий!
Ви, Олено, хочете збудувати своє щастя на чужому нещасті. Чи вдалось це комусь колись без наслідків?
Рано чи пізно за таке щастя доведеться платити.
Чи готові Ви до Гріха, який берете на себе і своїх майбутніх дітей?
Олена С.,
Сарни.


Патлаті айстри — милі, непричесані,
Голівками схилилися на тин.
І знов шепочете задумливо, невесело:
А він один такий, а він такий — один...

Наталія КОХАН,
Рівне.



Скандал у сім’ї священика
Завжди вважалось, що в сім’ях священнослужителів панують «тиша, гладь і Божа благодать». Але недавно молода жінка з дитиною на руках принесла в редакцію листа і швидко пішла, нічого не пояснюючи. «Тут все написано», — тільки і сказала.
«Я стала «матушкою» в 19 років, коли після третього курсу фінансово-економічного інституту вийшла заміж за семінариста духовної семінарії. Він отримав приход в селі, там ми найняли квартиру, жили у дуже важких умовах. Мої батьки віддали останні гроші, які збирали для навчання мого брата, і ще позичили, щоб купити нам квартиру (борг вони віддають і досі). В мене був не переоформлений на прізвище чоловіка паспорт, тому батьки куплену ними квартиру оформили на нього, думали, що святішої людини не може бути.
Але в житті ця людина виявилася зовсім іншою. В сім’ї постійно були сварки й образи, чоловік підіймав на мене руку в присутності дитини, яка і досі його боїться. Довелось викликати міліцію.
Більше так жити і терпіти не можу, хочу подавати на розлучення. Ми ще й три роки не прожили разом, а він так погано зі мною поводиться, що ж буде далі? Я звернулась до своїх батьків, щоб вони з ним поговорили, щоб він переоформив документи на квартиру. Але скільки вони не приїжджали, він не погоджувався на розмову, тікав з дому, говорив нецензурні слова.
Тепер він хоче забрати половину чужої квартири, погрожує, що коли я подам до суду, то квартиру продадуть, а гроші поділять навпіл. Виходить, я з дитиною залишусь на вулиці?
Я поїхала до батьків, а чоловік таємно повиносив з дому багато цінних речей, забрав усі гроші до копійки, всі документи, і зараз наймає собі квартиру. А про те, щоб переписати на мене квартиру моїх батьків – і говорити не хоче. Залишив нас без грошей, з боргами з квартплати, як хочете – так і живіть. Якось викручуємось, допомагають мої батьки.
Я зверталась до його рідних, але вони, звичайно, на боці сина. Хоча знають, за які кошти куплена квартира, але совісті не мають. Що мені робити, де шукати правди?»
«Це неправда, що всі гроші на квартиру дали батьки дружини, – розповів у редакції молодий батюшка, — приблизно третина суми була моя. Право на нашу квартиру мають дружина, її брат (який зараз там живе), наша дитина і я. Своїми руками все відремонтував, перебудував балкон, купив меблі, старався все робити, прав білизну. Мені важко було і вдома, і на роботі. У храмі, де я служу, змінилось багато священиків, не було взаєморозуміння з деякими людьми в селі. А тепер в общині склались хороші стосунки, я цим дуже дорожу. Зарплата в мене маленька, а всі благодійні пожертви я віддаю на облаштування церкви – сам шпаклюю, штукатурю, фарбую...
Хочу, щоб і в сім’ї було добре. Дружина часто їздила до батьків у село, проводила там по 2 місяці – я їй не забороняв. Тільки просив, щоб хоч на Святвечір разом побути, але вона не приїхала. Приходив стомлений з храму, а вдома їсти нічого, пусто, холодно...
Приїжджає вона з села — і давай мене «пиляти» – ти мало заробляєш, повинен стати на коліна перед моєю матір’ю і просити вибачення. Теща часто повторювала: «Моя донька могла б вийти за бізнесмена з машиною, квартирою, а не бідувати з невдахою».
Бували хвилини просвітління, я обнімав свою молоду дружину за плечі і питав: «Що з нами сталось? Куди ділась наша любов?!» А на другий день знову все спочатку – гроші, гроші, гроші... Забрала в мене з кишені церковні кошти на свічки і поклала їх у банк на своє ім’я – це, мовляв, гроші моєї мами.
Вдвох із тещею вони аж верещали, доводили мене до шаленства, і я, щоб не зірватись, не вдарити, не дай Боже, жінку, — виводив її за руку з кімнати. Жодного разу я на неї руки не підняв! Але після скандалів дружина кілька разів одразу кудись дзвонила, весь час приїжджав один і той самий молодий міліціонер і з порога починав на мене кричати, що я не маю права тут жити, щоб я написав дарчу на тещу, забрав свої речі і виселявся. І до жінки: «Ти чому до цього часу не поміняла замки?» Видно, в них було спілкування раніше.
Зараз дружина замки поміняла, я пішов жити на квартиру. Зрозумійте, я не хочу розлучатись, ділити майно через суд. Ми з нею вінчані в церкві, якщо вона зі мною розлучиться – мені більше не можна буде одружуватись».
Чи зможуть молоді люди зберегти сім’ю? Хай Господь їх врозумить.

Дякуємо за «провінційку»!
«Провінційку» я передплачую перший рік. А порадила мені це зробити Ольга Білецька – завідуюча нашим поштовим відділенням. І тепер я не розлучуся з цією газетою, а буду й надалі її передплачувати.Творчих Вам успіхів.
Галина ГЛАДЮК,
с.В.Вербче,
Сарненський р-н.

Мені і моїй сім’ї подобаються всі рубрики «Провінційки». Читаємо газету всією сім’єю. Успіхів і натхнення у вашій благородній справі!
Олена ЗУБИК,
с.Зірне,
Березнівський р-н.
Передплачую газету другий рік. Отримавши її, перечитую кожну сторінку від початку до кінця. Дуже цікавлять різні пригоди, порівнюєш своє життя із життям наших дітей та онуків.
Бажаю газеті і надалі радувати нас новинами міста і села. Удачі вам у творчій роботі, нехай Бог надихає на многії літа.
Ганна ГАЛГОНЕЦЬ,
Здолбунів-3.

У «Провінційці» мені найбільше подобається читати різні життєві історії під рубриками «На перехрестях», «Сокровенне». Читаю газету від початку до останнього рядка. Всім хочу порадити: передплачуйте найцікавішу газету «Провінційку» та отримуйте щотижня найцікавішу інформацію».
Григорій КАЗИМІРЕЦЬ,
смт.Степань.

Про улюблену газету
Ти завжди повсюди з нами,
Хоч приходиш в тиждень раз.
Лиш тебе ми прочитаєм,
Все про всіх на світі знаєм.
Ти стаєш все цікавішою,
Кожен день, із року в рік.
Серцю ти стаєш теплішою,
Для сімї усе ріднішою.
Все, що хочеш, що бажаєш,
Ти в газеті відшукаєш,
Для сім’ї візьмеш пораду,
Для душі – розраду.
Віта САФОНІК,
с.Немовичі,
Сарненський р-н.