Живе у Острозі людина, яка прожила цікаве і насичене різними подіями та зустрічами життя. Якщо взяти у загальному, то трудовий стаж Віталія Мартиненка нараховує 54 роки, і хоч незабаром відзначатиме свою 72-річницю, продовжує і далі працювати з дітьми. А ще, він народився і ріс у одному будинку з відомою співачкою та актрисою Людмилою Гурченко, навчався в одній групі з Леонідом Жаботинським, який 5 років поспіль вважався найсильнішою людиною на планеті.
Родом Віталій Олександрович, з далекого Харкова, де народився 15 грудня 1937 року у родині військового. Коли сім’я була в евакуації у серпні 1942 року надійшло трагічне повідомлення, що пілот-розвідник Олександр Петрович Мартиненко вилетів на завдання і пропав безвісті.
Після повернення з евакуації у Харкові Віталій Мартиненко жив у одному будинку зі славетною нині акторкою і співачкою Людмилою Гурченко. Вони вчились в одній школі, дітьми гралися у дворі. Його старший брат дружив з майбутньою акторкою. Віталій Олександрович пригадує, що Людмила Гурченко відразу після школи поїхала до Москви поступати до інституту. Там був великий конкурс. На те відділення куди подала Людмила документи приймали всього 8 осіб, а кандидатів було біля 600. Майбутня актриса зуміла переконати приймальну комісію, що вона гідна стати студенткою акторського відділення. А допомогла їй сміливість – вона, можливо у відчаї, а можливо спеціально вискочила на стіл і там завершила свій виступ танцем на ньому. Це сподобалось комісії і відчайдуха стала студенткою. Незабаром вона зіграла одну з головних ролей у фільмі «Карнавальна ніч» і стала відомою на весь СРСР. Якось будучи у Москві у свого двоюрідного брата, який працює на кіностудії імені Горького, зайшла розмова про Людмилу Гурченко. І той розповів що вона до цього часу пам’ятає про Віталія Мартиненка, цікавилась його життям. А ще вона кілька разів згадує про Віталія Олександровича у своїй книзі «Мое взрослое детство».
Після закінчення школи Віталій Мартиненко в 1955 році поступив до Харківського педагогічного інституту фізичного виховання. Там Віталій Мартиненко вчився в одній групі зі славетними радянськими спортсменами – волейболістами Юрієм Поярковим, Юрієм Венгеровським, штангістом Леонідом Жаботинським. Одного разу, в майбутньому славетний атлет, відпрацьовував пропущене практичне заняття. Необхідно було визначити ступінь тренованості організму. Студенти, можливо випадково, а можливо спеціально, переплутали біг 60 секунд з присіданнями. Можете собі уявити, як було 150-кілограмовому Жаботинському присідати. Коли в аудиторії з’явився викладач, то Льоні довелося ще й бігти хвилину, аби відпрацювати практичне заняття.
Після другого курсу студентів відправили у літні табори. Один студент приїхав туди на «Яві». Коли всі пішли у похід, і залишились лише чергові на кухні, серед яких був і Льоня Жаботинський, той не довго думаючи, підвісив мотоцикла на дерево. Коли мотоцикліст повернувся і не побачив свій транспортний засіб на старому місці, то підняв величезний галас. Всі сміялися, а бідолаха не міг нічого второпати. Він останнім побачив свою «Яву» і довелося до того ж просити йому Жаботинського, аби той повернув машину на місце, бо нікому іншому це було не під силу. Тоді Леонід Жаботинський вже був чемпіоном України зі штовхання ядра. Доля склалася так, що після третього курсу видатний спортсмен, важкоатлет, дворазовий абсолютний олімпійський чемпіон з важкої атлетики у суперважкій ваговій категорії (1964, 1968), дворазовий чемпіон світу (1964-66, 1968) і дворазовий чемпіон Європи (1966, 1968), 17-разовий рекордсмен світу (1963-74), п’ятиразовий чемпіон СРСР, прапороносець команди СРСР на відкритті Олімпійських ігор 1968 року та закритті Олімпійських ігор 1964 і 1968 років – перевівся до Запоріжжя, де почав займатися важкою атлетикою.
В 1961 році Віталій Мартиненко приїхав до Острога. Один рік працював учителем фізкультури Острозької СШ №1, а потім з 1962 до 1974 року очолював Острозьку дитячо-юнацьку спортивну школу. Здібного тренера помітили в області і запропонували йому роботу в облраді ДСТ «Спартак». Рік Віталій Олександрович очолював літній дитячий табір «Сигнал» в Олександрії, де відпочивали і тренувалися спортивно-обдаровані діти, зокрема боксери.
Працював Віталій Олександрович старшим тренером збірної області з боксу. Відповідав за підготовку майстрів спорту. В 1974 році, один із найперших у Рівненській області, отримав першу тренерську категорію.
Багато років Віталій Мартиненко керував районною радою спортивного товариства «Колос». Гордиться, що вдалось йому, без сторонньої допомоги, як казали тоді керівної і спрямовуючої сили, провести матч ветеранів київського «Динамо» з сільською командою з Вельбівно. Тоді було модно запрошувати зірок у провінційні міста. Уславлені футболісти сформували кілька команд. Як правило туди входило кілька дуже відомих футболістів, а основу складали гравці, які нічим особливим не виділялись. Вони залюбки грали з аматорськими командами міст і навіть сіл колишнього СРСР. Віталій Олександрович здзвонився з Йожефом Сабо, отримавши згоду обговорив деталі майбутньої зустрічі.
Іван ГЛУШМАН,
Острог.
