Згадуючи минуле

У спідвей Віталій Шило прийшов з мотокросу. Починав він у рівненській команді ”Райдуга” на ще дерев’яному треці. Коли був призваний до лав Збройних сил, три з половиною роки виступав за команду СКА (Львів). Саме з цією командою Віталій Шило здобував срібні, золоті та бронзові нагороди чемпіонату:
— За ці роки багато виступав у складі команди у різноманітних змаганнях. Запрошувався у лави збірної команди, разом з такими відомим майстрами гаревої доріжки, як Віктор Трофимов, Плеханов, Самородов, Шайнуров брав участь у міжнародних змаганнях. Закарбувалася в пам’яті товариська зустріч у невеличкому югославському місті Цірквіниці, на березі Адріатичного моря. Прибули ми туди на кораблі, нас гарно прийняли. Там я вперше скуштував устриці, що було для нас незвично.
— Хрест на Вашій спортивній кар’єрі поставив нещасний випадок в Англії?
— Так. У 1964 році вперше збірна СРСР виступала в Англії на стадіоні ”Уемблі”. Нам протистояла збірна Великобританії. На цій гонці була присутня сама королева. Вона вітала гонщиків перед зустріччю. Саме там я отримав дуже тяжку травму. В мене повністю відмовила права сторона. Незнайомі люди приходили до мене впродовж всього часу, що лежав у лікарні. Проте, на жаль, я тоді зовсім не розумів англійської і не міг зрозуміти, що вони говорять. Цікаво, що радіо Бі-Бі-Сі передало тоді, що я отримав травму і мало надії на видужування. Мій сусід, почувши це по радіо, прийшов до моїх батьків і розповів. Після цього мене перевезли у Москву і там я ще лікувався два місяці. Як мені потім розповіли, моїм здоров’я цікавилася королева. Можна сказати, був під її опікунством.
— Як склалося Ваше подальше життя?
— Після лікування я повернувся в Рівне і працював на станції юних техніків. У 1989 виїхав у США, де й проживаю до цього часу. Я приїхав в Україну провідати тих, хто тут залишився, адже невідомо, що і як буде надалі. Зустрівся із Віктором Трофимовим, з яким довелося провести разом багато років. Час йде і ми вже можемо не зустрітися... В мене дуже приємні враження від змін, що відбулися у Рівному. Бачу, місто росте і багато чого вже не впізнати. Виховав двох синів і доньку. Старший син, ще коли ми жили у Рівному, займався картингом, проте ні в мотокрос, ані у спідвей не пішов.
В планах Віталія Шила відвідати рідне село, побачити рідну хату (якщо вона ще залишилася). Після травми шляхи нашого героя зі спідвеєм розійшлися. В Америці, нещодавно побачивши на причепі спідвейні мотоцикли, щось кольнуло. Жалкує ветеран, що не зміг на власні очі побачити змагання спідвеїстів на рідному стадіоні.