Не хукайте на печатку...

Проте це їй не завадило народити і виховати двох дочок. Правда, від різних чоловіків, але позбавлених дивацтв, властивих матері. Дорослі дівчата вдало вийшли заміж, старша — у Рівному, молодша — у Києві. Палажка залишилася жити самотньо, трудилася у ланці разом з іншими жінками, але її непередбачувана поведінка завжди насторожувала колгоспне керівництво. А тому воно не допускало довгоязикої навіть до уповноваженого районного масштабу, щоб, бува, чогось не ляпнула. Одного разу тітці знадобилася якась довідка. Конторські працівники відцокали її на друкарській машинці, підписав довідку бухгалтер, і звеліли: — Йдіть до голови правління колгоспу, щоб також підписав і поставив печатку, яку тільки він має. Палажка чемно постукала у обшиті чорним дерматином двері, скромненько зайшла у кабінет і поклала на столі перед головою довідку. Високий і кремезний Іван Петрович мав звичку ставити на документах закучерявлений підпис, потім хвацько хукав на печатку і щосили гепав нею об відповідальний папір. І ще одна важлива характерна деталь: колгоспний керівник не любив обмежувати себе чаркою. Не гребуючи при цьому ні коньяком, ні вином, ні «казьонкою», ні самогонкою. Іван Петрович глибокодумно ознайомився зі змістом довідки, а в правій руці напоготові тримав печатку. Палажка деякий час мовчки спостерігала цю сцену, а потім тихенько, немов попереджаючи, промовила: – Товаришу голово! Не хукайте на печатку, бо потім справка самогоном смердіти буде!

Ростислав ВАРЖЕЛЬ,

Рівне.