СЕКС ІЗ ГЕРБОВОЮ ПЕЧАТКОЮ

На початку 50-х років минулого століття два куми, жителі приміського села, весняного дня зустрілися на одній із вулиць Костополя. Ця незапланована здибанка поклала початок події, яка кілька десятиліть збуджувала уяву не тільки односельців, її згадували хто з усмішкою, хто зі злорадством, а дехто як глибоко повчальну історію.
І хоча комуніст кум Петро працював головою сільради, а безпартійний кум Сергій — трактористом у недавно насильно “організованому” колгоспі, все ж їх щось єднало та ріднило. Тому зазвичай, як і належить, куми зрідка проводили дозвілля за чаркою. Не обійшлося без оковитої і цього разу.
Перекинувшись кількома загальними фразами, дядьки вирішили не порушувати давньої традиції. Кум Петро на правах грошовитішого запросив кума Сергія у чайну, яка знаходилася у центрі міста і в середовищі місцевого люду з відомих причин іменувалася образніше та влучніше: “Жіночі сльози”.
Після першої, яку куми апетитно закусили шніцелем «по-костопільськи» і найдешевшим у популярному райцентрівському закладі громадського харчування салатом із капусти, надійшла бадьора і поспішна пропозиція перехилити і по другій чарці, щоб перша не журилася. І потекла тепла і жвава розмова, немов вода із зіпсованого водогінного крана. Спочатку повеселілі чоловіки гомоніли про погоду, посівну, долю майбутнього врожаю та малолітніх дітей. Після третьої чарки бесіда давніх друзяк ненароком торкнулася досить делікатної, як тепер кажуть, сексуальної теми. І на якомусь повороті обміну думками та при загубленому рахунку кількості спожитої «казьонки» без тіні упередженості та злого наміру захмелілий Петро раптом заявив:
— А давайте, куме, поб’ємось об заклад, що я з вашою Ганькою пересплю.
Сергій спочатку глибоко замислився і після кількахвилинної паузи резонно зауважив:
— Все може бути. Але чим ви доведете сам факт? Не поставите ж мене поруч, щоб свічку тримав? Та й Ганька ні за які гроші не зізнається, що согрішила з вами. Не така дурна…
Але кум Петро на те лише багатозначно хмикнув:
— А я їй печатку поставлю нижче спини із лівого боку, — повідомив голова сільради і покрутив перед носом спантеличеного Сергія гумовим «п’ятачком» із серпасто-молоткастим гербом посередині.
На чому розійшлися оповиті алкогольним чадом чоловіки, історія замовчує. Але Сергій, хоча не зовсім повірив п’яним патяканням кума, справді несподівано став ревнивим і щовечора крадькома перевіряв: чи не з’явився на вказаному Петром місці тіла коханої круглий фіолетовий відбиток. І одного дня на превелике своє здивування ошелешений ревнивець таки виявив на лівій півкулі пишного заду Ганьки зображення печатки із гербом у центрі.
Не витримавши зради дружини, ганьби над власною подружньою вірністю, розлючений Сергій заявив на підлого кума “куди слід». Енкаведисти детально і ретельно перевірили факт. А наступної ночі “чорний воронок» забрав разом із печаткою сексуального голову сільради. Із тих пір більше у селі Петра ніхто не бачив. Чи загинув він у сталінських таборах на неозорих просторах Сибіру, чи не захотів із відомих причин повертатися до рідної хати — про це можна тільки здогадуватися. Але, найвірогідніше, що комуніст, радянський працівник і сільський донжуан таки поплатився власним життям. І зовсім не за моральне розтління, а за те, що припечатав на сороміцькому місці герб, тобто скоїв наругу та посміховисько над державною символікою країни соціалізму. Принаймні, таку думку висловив односелець і одноліток Петра, котрий і розповів мені цю трагікомічну бувальщину.
Ростислав ВАРЖЕЛЬ,
Рівне.