Турбує Гондурас

У пивбарі торгували не тільки пивом, а інтенсивно працював відділ, де пропонували відвідувачам і вино на розлив. А через коридор можа було замовити пельмені, бутерброди, інші закуски. І все за помірну ціну. Одне слово, не бідував спраглий народ.
Але одного дня, певно, ідеологічну голову осяяла майже геніальна ідея: а що, коли випивох водночас залучати до культурної програми, проводити пропагандистську роботу? Поєднати приємне і корисне. І невдовзі після цього за спиною у барменші під самою стелею, щоб усім було добре видно, з’явився новенький кольоровий телевізор. Тепер шановні алкоголіки могли не тільки тамувати спраглі душі, але й водночас споглядати концерти, спортивні змагання, знайомитися із новинами тощо.
Завітали якось після роботи до бару середнього віку приятелі із приміського села Петро і Микола. Взяли по склянці портвейну, по кухлю пива та сирок на двох один. Скромно, але зручно розташувалися за стійкою, приступили до трапези. А тут якраз по телевізору почали передавати новини. Під кінець міжнародного огляду стурбований диктор повідомив про напружене становище у Гондурасі. Микола, який мав дещо ширший кругозір, ніж пересічний випивоха, бо навіть передплачував районну газету, після телевізійного монолога глибокодумно прорік:
— Щось останнім часом мене той Гондурас непокоїть.
Після цього Петро кілька хвилин здивовано дивився на приятеля, незрозуміло кліпав очима і раптом із виразом фахівця на обличчі співчутливо порадив:
— А ти, дружище, поменше його чухай!
Ростислав ВАРЖЕЛЬ,
Рівне.