Все пізнається в порівнянні

Чи багато потрібно людині, аби вона почувалась комфортно? Дах над головою, улюблена робота, розуміння близьких і повага в громаді. А ще – міцне здоров’я, яке залежить від навколишньої екології, переконання, що про неї турбуються можновладці. Частина названих передумов залежить від самої особистості, інша має забезпечуватись на рівні виконавської влади. І добре, коли ці складові поєднуються, підпорядковані одній меті. Тоді навіть у невеликому провінційному поселенні людина почувається Людиною, прагне віддячити громаді, внести і свою частку в поліпшення умов життя мікрорайону, вулиці, містечка. Це гарно видно при порівнянні здобутків у соціально-культурному розвитку районів-сусідів.
За останній час і в Корці спостерігається тенденція, коли згортається кооперативна торгівля, люди йдуть у приватні підприємства та на ринок із надією купити товари за нижчими цінами. На жаль, звичне дійство „продаж-купівля” уже не перший рік відбувається в антисанітарних умовах. Ринок у місті над Корчиком було визнано найбруднішим у області, де ще й грубо порушувались правила торгівлі. Розтягнувсь він на вулиці Київській, тут вільний доступ до рибних, м’ясних, молочних продуктів, фруктів, що продаються переважно „із землі”, бруду, пилу, сміття. Кругом тіснява. Про можливий спалах епідемій від „вуличної торгівлі” говорять усі обізнані люди.
Ще 25 березня 1997 року тодішній голова райдержадміністрації Ростислав Сухий підписав розпорядження №142, що мало покласти край базарній антисанітарії. Та більшість із наміченого так і зосталось на папері. В межах району такий документ – закон. Та що ж це за закон, коли він не виконується?
І пізніше були намагання перенести ринок в інше місце, побудувати додаткові криті павільйони з холодильними камерами, наводились строки й називались відповідальні за виконання розпорядження, та все зоставалось, по суті, як було. Продавці, як і колись, тісняться на проїжджій дорозі під готелем, на тротуарі, під магазинами.
„Волинські губернські відомості” в минулому віці писали, що „Корець – містечко вельми брудне з багатьма торгуючими в магазинах і на ятках...” Якщо це традиція, то вона не вельми приємна, її треба ламати. І чим швидше, тим краще. Бо брудно не лише на ринку, а йдеться про здоров’я людей. Пройдіться вулицями. Тротуари у вибоїнах, брудні, як і самі вулиці.
Захиріла річечка „цвіте” жабуринням, купатись у ній небезпечно, пляжі невпорядковані, береги помаленьку „мисіють”.
Колись у місті було море квітів. Саджанці троянд привозили аж із Прибалтики, і вони різнокольоровим килимом вкривали майдан, палісадники. Про часи, коли вулиці радували око, як і про традиційні осінні свята квітів та впорядкований парк біля райбібліотеки, корчани згадують із ностальгією. Були у влади наполеонівські плани стосовно руїн княжого замку, де мав розміститись мотель. І що ж? А нічого. Руїни так і зостались руїнами, нагадуючи про байдужість нині живущих до минувшини. Правда, нещодавно заасфальтували вулицю Старомонастирську, напередодні приїзду патріарха всієї Русі Кирила в місцеву святу обитель. Та це не заслуга влади – постарались насельниці монастиря.
Зрозуміло, що меру Миколі Чумаку нелегко зводити кінці з кінцями, коли врізано бюджет, немає каналізації, якісного водопостачання. Але потрібно менше бідкатись, а крутитись. Чому б не скористатись допомогою турецької будівельної фірми, що прокладає дорогу до Рівного? А ще й у сусідньому Березному повчитись у колеги пана Пилипаки, як розв’язувати назрілі соціально-культурні проблеми.
Сорок років не був у місті моєї комсомольської юності. Зізнатись, був приємно здивований перемінами, що сталися там. Виросли цілі квартали багатоповерхівок, заасфальтовано навіть бокові вулиці, старі будинки осучаснено, з’явилось кілька нових скверів, зведено пам’ятники видатним людям краю. Вражають два моменти – розмаїття квітів і чистота вулиць, майданів. Біля більшості будинків-палісадники, де буяють жоржини, майори, мальви, піонії, кетягами звисають в’юнкі троянди.
Запитую знайому Галину Пастушок, що примусило її, пенсіонерку, відвести гарний шмат придворової території під квіти. Колишня медсестра поділилась: „Уже двічі наше обійстя відзначали під час свят „Золотий осінній вернісаж”, про це писала газета. Хочеться, щоб так було й цього року”.
Переконавсь, таких „заквітчаних” обійсть чимало і на центральній вулиці Андріївській, і на бічних Ціолковського, Теклівській, Островського, Надрічній. Кожен клаптик вільної землі „віддано” квітам біля навчальних і торгових закладів, автовокзалу. Гордяться березнів чани дендропарком лісного коледжу, де чимало рідкісних дерев, кущів, квітів, у водоймах розкошують лебеді, дикі качки, ондатри. Студенти його — активні в озелененні міста. Гарно впорядковані піщані пляжі на Случі.
Кожне населення чимось гордиться. Скажімо, гостям Корця показують Свято-Троїцький монастир, березнівчани хваляться не лише дендропарком, але й спортивними спорудами: гребний канал, сучасний стадіон привели до ладу торік. Тепер стало зрозуміло, звідки в райцентрі беруться вправні футболісти, важкоатлети, борці, стрільці з лука, веслувальники. До речі, тут отримав звання майстра спорту з боротьби і голова Рівненської обласної ради Олександр Данильчук.
Оригінальна в місті алея, присвячена землякам, які полягли на далекій афганській землі, пам’ятники командиру Поліської Січі Тарасу Бульбі (Боровцю), борцям за незалежність України.
Я не знайомий з міським мером, але зрозумів: він продовжив добру справу, розпочату попередниками Любов’ю Цвіркун, Василем Пелехом. Більше того, домігся примножити здобуте. Головне, що влада об’єднала зусилля комунальних служб, громадськості, мешканців, аби зробити райцентр впорядкованим, красивим. Здається, в березнівчан не кращі фінансові можливості від сусідів, але зрозуміліше ставлення до назрілих соціально-культурних проблем. Тому й результати здійсненого ліпші.
Валентин Суменко,
Корець-Березне.