Василь Дрозд віддав роботі фармацевта все своє життя. Працювати завідуючим Любиковицької аптеки ВАТ ”Сарнифармація” почав одразу ж після закінчення армійської служби в Баку. І вже сорок один рік на цій відповідальній посаді чітко і віданно виконує свої обов’язки. Анітрохи про це не шкодує. Адже людина з щирою душею, добрим серцем і відкритими почуттями завжди вибирає правильний шлях.
Пан Василь з дружиною Марією за сорок років спільного життя виховали разом двох порядних синів, зараз воістину справжнім щастям для них є двоє внучат – хлопчаків. Старший син Віктор гарно закінчив Чернівецький медінститут. Зараз він працює в одній із клінік Рівного завідувачем реанімаційного відділення. Молодший Сергій думав іти стопами батька, але все ж вирішив закінчити технікум м’ясо-молочної промисловості. Довго працював за спеціальністю в рідному селі, допомагав батькам. Зараз Сергій працює санітаром в аптеці. Своїми внуками Василь Дрозд особливо пишається. Говорить, що це його з дружиною гордість, адже коли маєш таких хороших онуків, які радують бабусю та дідуся, то життя прожив не марно, залишив на землі свій слід. Сергію зараз чотирнадцять років, а Іллі – п’ять. Пану Василю особливо запам’ятався минулорічний вчинок старшого внука. Той на канікулах працював, заробив власні гроші, і, нікому не говорячи, купив дідусю хорошого велосипеда, щоб той міг їздити на роботу. Тож заслужено пан Василь хвалить своїх онуків.
Зараз чоловіку шістесят шість років.Народився він у Житомирські області, хоча більшу частину свого життя проживає на Рівненщині. Василь Дрозд уже на заслуженому відпочинку, але попри це впевнено щоранку мандрує до аптеки. Каже, що не може без неї існувати, тож розлучатись із працею всього життя буде дуже важко. Однак поки що про це не думає. Василь Дрозд — завзятий і енергійний чоловік, що звик жити у праці. Він із нею — одне ціле. Також має свої власні рецепти здоров’я. До кого звертатися за мудрими порадами? Звісно, що до Марковича (так його називають в селі).
З 1964 по 1967 роки Василь Дрозд служив у столиці Азербайджану Баку у полковій школі загального режиму військ ПВО. Згодом активного і кмітливого парубка призначили заступником командира взводу. Так і пролетіло три роки служби, далеко від рідного дому. Після повернення пан Василь влаштувався на роботу. Планував після служби ще й закінчити навчання у Львові, але з одруженням і народженням першого сина ці плани відпали. Незабаром з’явився і другий хлопчик. Виникнуло багато турбот і клопотів, особливо за здоров’я дітей, адже це основне. Подружжя старалося сформувати із Віктора та Сергія справжніх інтелігентів, культурних та порядних людей. Це також забирало багато часу. Хоча у майбутньому таке виховання дало свої плоди. Діти призвичаювались до суспільства і праці ще змалку.
Дружина пана Василя – пані Марія довгий час працювала вчителем фізики та математики. За період її вчительської діяльності назбиралося чимало схвальних відгуків, які засвідчують талановитість педагога. Вона розробляла на уроках власні методи, старалася, щоб дітям було цікаво, тож недарма працювала ще й класним керівником. Сім’я Дроздів тримає і чимале господарство, тож клопотів не бракує.
Василь Дрозд говорить, що аптека у селі просто дуже необхідний заклад. Тим більше, що велику частину відвідувачів становлять пенсіонери та батьки з дітьми. Спілкувався з Василем близько полудня. На моє запитання, скільки людей відвідало аптеку, до прикладу, за сьогодні, відповів : ”На даний момент близько сорока чоловік”. Населення Любикович складає приблизно 1400 осіб. Мати в селі фармацевтичний заклад – добре, адже не потрібно за будь–якими препаратами, що прописує лікар, їхати до найближчого пункту або ж райцентру. Жителі села говорять, що Василь Дрозд – серце аптеки, і без нього вона залишиться хворою. Це ще раз засвідчує, що він справді відповідальна, надійна і потрібна людина.
Петро КАТЕРИНИЧ,
Сарненський район.
