Недосяжний плід

Із компанією мого обранця блукали ми вулицями. Зустріли знайомих студентів-заочників, а незабаром вже сиділи в ролі гостей. Виявилось, що в компінії є мій земляк. Ми просто обмінялись поглядами – і щось зі мною сталось, як-то кажуть, пройшла іскра.

Зародження вогню помітив і мій Отелло, та мало кого це хвилювало. Наступного дня я вже перебирала весь гардероб, дві години робила зачіску і ще години дві приділила макіяжу – попереду мене чекала зустріч із моїм земляком-сірничком.

Тиждень сесії я жила тільки ним. Хоча і знала, що він на 12 років старший, одружений, але на червоне світло я не реагувала.

Просто була щасливою, хоча й не знала – кохання це, чергове захоплення чи тільки новий каприз.

Разом із сесією закінчилась і моя “заочна любов”, але думки продовжували линути до нього. На наступну його сесію я запланувала з ним не розмовляти і, тим паче, не зустрічатись. Але мої грандіозні плани розсипалися вщент – варто йому подзвонити з вокзалу, і я вже поряд. Знову був тиждень щасливого кохання. Він запропонував руку і серце, клявся, що розлучиться, й благав, щоб я, ще молода і симпатична, ні з ким не зустрічалась. Це були лише обіцянки для наївної дівчинки. А я й не здогадувалась, що така наївна.

А зараз я знову і знову повторюю колись почуті з вуст дитини слова: “Недосяжний плід завжди солодший”. Вродою мене природа не обділила, і я могла б мати все, але хочу лише того, чого мені не дано. Може, це і є справжнє кохання...

Марія СТАДНІЙЧУК