І водночас — одне з найбільш таємничих . Адже в цей час трапляється Диво... Диво народження Сина Божого. Диво пізнання свого майбутнього. Бо саме в ці дні за бажанням можна підняти завісу сьогодення, щоб побачити майбутнє. Трохи зазирнути за неї, щоб дізнатися, що чекає попереду.
Православна Церква починає святкувати Різдво Христове в ніч із 6-го на 7 січня за новим стилем. Вечір 6 січня — Різдвяний Святвечір, переддень Різдва, званий також Коляда. Святвечір, або сочельник, отримав назву від слова “сочиво”. Так називали ритуальну страву, обов’язкову для цього вечора, що готується з мигдального, макового соку з медом і каші з червоної пшениці або ячменю, жита, гречки, гороху, чечевиці, пізніше рису. Із сочива починалася трапеза в Різдвяний і Водохресний святвечори, на хрестинах, поминках, із тією лише різницею, що ця каша, частіше звана “кутею”, була різною за складом. Так, різдвяна кутя — пісна. На другий день Різдва готували бабину кашу або бабину кутю. У давнину був звичай відвідувати будинок, у якому народилася дитина, а серед дарів приносити бабину кашу та пироги. На відміну від різдвяної пісної куті бабину готували “багатою”. На поминаннях подавали пісну поминальну кутю – коливо. До речі, житню або пшеничну соломину, стебло та колос у давнину називали коливом. Звідси, можливо, і назва куті, оскільки старообрядці, наприклад, готували її тільки з червоної пшениці. Цей звичай зберігається і до цього дня.
У Різдвяний Святвечір не прийнято було їсти до появи першої зірки — на згадку про зірку Вифлеємську. У церквах у вечірній час йшла урочиста служба, а ті, хто не пішов на богослужіння, готувалися до сходу зірки вдома. У селянських сім’ях у цей час всі разом читали вечірню молитву, старші розповідали дітям про народження Ісуса Христа, про волхвів, дари та пастухів. Таким чином виховували пошану до звичаїв і традицій. Люди благоговійно ставилися до Різдва Христового, святкували його весело, яскраво та красиво. На вулицях і площах славили Христа. Це робили діти та дорослі. Вони ходили по будинках із зіркою (засвіченою свічкою) і співали про народження Спасителя. Як правило, до них приєднувався скрипаль. Христославів, колядувальників обдаровували грошима, пирогами, медяниками. Господарі теж брали участь у славленні. Не прийняти христославів вважалося великим гріхом для господаря, образою для колядників і неповагою традицій.
У колядуванні тісно переплелися язичницькі та християнські мотиви. Раніше Коляда символізувала поклоніння Сонцю, теплу, що дарує родючість і веселість, у колядках оспівувалися сонце, гроза, місяць, звучали побажання рясного урожаю, щасливого весілля тощо. Поступово Коляда злилася з Різдвом, що настає якраз у той час, коли сонце повертає до весни. Під впливом церкви, яка довго не визнавала Коляду, із колядок майже витіснилися язичницькі символи та стали переважати християнські.
Безліч різноманітних народних прикмет пов’язували зі Святвечором: вечірнє небо, зірки, погода передбачали врожай. Наприклад, якщо небо всипане зірками – чекай багато грибів і ягід у лісі, врожаю гороху та багатого приплоду худоби. Якщо паморозь на деревах — до рясних хлібів, бджоли роїтимуться. Якщо сніги підносяться вздовж дороги, жито колоситиметься, якщо ж дорога вище за сніги на полях — до неврожаю. Стежини чорні — до врожаю гречки. У цю ніч ніжки столу зв’язували мотузком, щоб худоба не бігала з двору; курей не годували – щоб грядки не копали; пряжу в тугі клубки мотали — щоб капуста вродила.
В Україні та в південних областях Росії зберігся звичай запалювати вогнища напередодні Різдва. Це пов’язано і з Колядою, і з євангельськими пастухами, що грілися біля багать у різдвяну ніч. А вранці пастухи, обходячи двори та будинки, “обсіювали” вівсом хати, вітали зі святом господарів, примовляючи: “По підлозі теляток, під лавкою ягняток, на лавці хлоп’яток” або: “Ягнята за лавкою, телята біля лавки, а поросята по всій хаті”.
Веселіших свят ніж Різдво та святки, годі знайти. Їх відзначали шумно й весело на Русі. Ялинка, дитячі свята з довгоочікуваними подарунками, ворожіння дівчат, що перетворилися на веселу забаву... Дівчата виходили за ворота та питали ім’я першого зустрічного чоловіка. Існувало повір’я, що майбутній наречений матиме таке ж. Сільські дівчата із полін споруджували під своїм ліжком щось схоже на колодязь, а лягаючи спати, казали: “Суджений, прийди по воду”. Під подушку клали гребінь, тричі примовляючи: “Суджений-ряджений, прийди причесати мені голову”.
Дівчата на Різдво намагалися дізнатись, чи вийдуть вони заміж цього року та звідки ждати нареченого. Для цього, вони виносили на вулицю чисто вимитий посуд, наприклад миски, постукуючи ними одна в одну. Звідки озветься гавкотом собака, з тієї сторони і чекати сватів.
Потім дівчата підходили до сусідських вікон і прислухались: якщо чули слово “сядь” – цього року заміж вийти не пощастить, а якщо почується “йди” – сміливо можна готувати рушники та чекати нареченого.
Обов’язковими забавами були маскаради, карнавали, ряджені, пісні, танці, хороводи. Відвідували родичів і знайомих, приймали гостей, влаштовували оглядини наречених. Повернемося, проте, до святкового столу, святкової вечері. Святвечір — завершальний день Різдвяного посту. Цього дня Церква встановила строгий піст до вечірнього богослужіння. У християн прийнято, щоб люди, що ворогують або мають розбіжності в якихось справах, налагодили відносини та зустріли свято примиреними.
За різдвяним столом всі перемовлялися лише пошепки і не виходили з-за столу до кінця вечері, віддаючи тим самим данину Різдву. Також за столом ніхто не пив води – “щоб у жнива не мучила спрага”.
Вважається, що саме в цей час близькі й далекі члени родини, що вже пішли з життя, мають прийти до оселі. А відтак для них за столом залишають місце і ставлять прибори. Господар же голосно й урочисто запрошує їх до столу.
Доброю прикметою вважається, якщо хтось за вечерею чхне. Це обіцяє господарю не лише добробут у родині, а й статки у наступному році. Тому людині, яка чхнула, господар символічно дарує частину свого майна.
Святвечір — це перш за все родинна вечеря. У будинку панує лад, спокій і згода, привітність і доброзичливість. Невдачі та печалі намагаються забути. Уся сім’я накриває святковий стіл. За старовинним звичаєм, стіл раніше посипали сіном – на згадку про ясла, потім стелили білосніжну накрохмалену скатертину; у центрі ставили ритуальні сочиво та інші страви, яких неодмінно мало було бути дванадцять.
Підготувала
Наталія ГАВРИЛЮК,
Рівне.
