Ніч перед Різдвом... Два тисячоліття тому у небесах спалахнула Віфлеємська зоря, що віщувала прихід у світ Любові, Чистоти, Віри й Надії. Багато століть пройшло, але щороку відблиск цієї Зірки запалює в будинках різдвяні свічі, будячи в наших серцях Віру у Добро та Любов. А вранці прозорий дзвін оголошує про народження Христа, і в чистому голосі молитви, що летить угору, чується та ж Віра в Добро й Любов...
Різдво у нашій країні — свято дивне, не схоже ні на яке інше. Звичайно, його вже давно не святкують так, як у Диканьці, та й офіційним Різдво стало зовсім недавно. Але майже в кожній родині й раніше у Різдвяний вечір накривали святковий стіл, запалювали свічки. Подекуди в селах ще зберігся звичай співати колядки, а святкові ворожіння ніхто не зміг заборонити. Пам’ять предків, на щастя, викорінити важко. Вона в книгах, у казках, стародавніх піснях і звичаях.
Як святкували Різдво в Україні?
Зовсім не так, як на Заході. Весело, широко: з різнобарвними гучними ярмарками, гулянками, катаннями на санях, колядками й рядженими.
Свято Різдва Христового у древніх слов’ян було Святом зимового сонцестояння, коли день подовжується, а ніч стає коротшою. У цей час прокидається природа, починається її відродження. День зимового сонцестояння — “Коляда”.
КОЛЯДА
Вона ніби відкривала Різдвяні Свята (“Святки”). Особливо яскраве сполучення християнства і язичницьких обрядів можна бачити на прикладі села. У цей день, відстоявши молебень у церкві (віддавши належне християнству), селянин вертався додому з оберемком сіна. Сіно врочисто складалося на скриню поруч із покуттю, де висіли ікони (раніше тут стояли фігурки язичницьких богів). Поруч укладали сніп необмолоченого жита або пшениці й кутю — спеціальну кашу із пшеничних зерен і ячменю. Це був дарунок богу Велесу.
Закінчувався Різдвяний піст, тому на стіл виставлялася найсмачніша їжа. Під час святкового застілля господар загадував на врожай. Зі снопа витягали, не дивлячись, стебло. Якщо воно було товстим, хліб уродиться, якщо тонким — готуйся до недороду.
Молодь чекала вечора. Темніло. Одні за одними відчинялися двері хат, і гучна юрба ряджених у звіриних шкурах з піснями й реготом збиралася на вулиці. Кого тут тільки не було: і небачені чудовиська, і дячок із лляною бородою, і неодмінні фігури Святок — Ведмідь і Коза. Хлопці й дівчата ходили від хати до хати, славили Христа, співали веселі бешкетні пісні, випрошували грошей і частування.
ВОРОЖІННЯ
Особливо любили Святки молоденькі дівчата: у ці дні ворожили на заміжжя.
Найпоширеніше (можете спробувати й у місті) — ворожіння із чобітком. З лівої ноги знімали чобіток і кидали його через тин. Сватів потрібно було чекати з тієї сторони, у яку вказував носок. Якщо ж чобіток падав носком до власного паркану, заміжжя цього року не чекай.
Ворожіння з півнем, куркою й решетом. Курку й півня зв’язували за лапи й саджали під решето. Починалася бійка. І якщо переможцем виходив півень, командувати в домі буде чоловік, якщо курка — бути головою дружині.
Ворожіння на воску. У великий таз із водою під стародавні пісні лили розтоплений віск. По фігурах, які виходили у воді, намагалися відгадати майбутнє.
Кажуть, що Різдвяні ворожіння — правдиві. Можете перевірити.
ВОДОХРЕЩА
19 січня відзначалося свято Водохреща Господного на честь хрещення Ісуса Христа Іоанном Хрестителем.
Напередодні свята після вечерні парафіяни брали додому святу воду. Кожний член родини випивав по ковтку, потім господар обприскував (освячував) приміщення. Це робилося для того, щоб віднадити нечисту силу.
Наші предки надавали великого значення благословенню снігом. Напередодні Водохреща вони збирали сніг з поля й кидали його в колодязі. Вважалося, що це охороняє від посухи й обіцяє плідність хазяйству. Дівчата вмивалися водохресним снігом для того, щоб личко було білим і рум’яним.
