Прийшов Спас — забрав літечко від нас

Це одне зі свят, що належить до дванадцяти найбільших у християнському календарі. Його назва Преображення Господнє, а в народі — Великий Спас, чи просто Спас, що відзначається щорічно 19 серпня. Згідно з Біблією, цього дня Христос із учнями піднявся на вершину-маківку гори, де упродовж ночі розмовляв з ними. Були тут і апостоли Мойсей та Ілля. Вночі, коли притомлені співрозмовники позасинали, Спаситель здійнявся на небеса. І у цей саме час учні почули Всевишній голос, що Ісус — син Божий. Ось звідки походить назва «Преображення Господнє».
Та своїм корінням свято сягає в дохристиянську добу. Колись воно мало інше, світське значення. Спас був святом урожаю. До речі, аналогічні дійства були в багатьох древніх народів. Відомо також, що найпоетичніше, найпишніше Спас відбувався у Єгипті.
Пращури-слов’яни також гарно відзначали завершення жнив. А що Спас послуговував святу врожаю ще в дохристиянський час, підтверджує звичай освячування в храмі щедрих дарів природи: яблук, груш, слив, бджолиних стільників. Зафіксовано також, що в окремих регіонах цього дня освячували моркву, цибулю, лікарські рослини. Із волошок незаміжні дівчата плели віночки, які обов’язково клали в подушку жінці-покійниці, ними обсипали труну. Чорнобривці використовували при купанні немовлят.
Завжди з нетерпінням чекали Спаса пасічники. За декілька днів до свята кожен бджоляр «підрізав бджоли», тобто робив ревізію: скільки можна взяти меду, а скільки залишити крилатим трудівницям на перезимівок, вилучав поржні вощини, об’єднував слабкі сім’ї. Було прийнято напередодні Спаса давати мед сусідам, приятелям, вдовам, сиротам, немічним і убогим.
Пригадуємо про нині забутий колективний обряд — дію «Братчину». В давні часи мед і віск мали особливе значення. Бджолині продукти були вельми бажаними та необхідними в кожній родині (тому й цінувались неабияк). Мед виступав і як грошовий еквівалент. Якщо хтось позичив у сусіда важливу річ, то давав своєрідну клятву: «Ставлю на мед», чи «Роблю заклад медом». Це означало, що позичене буде вчасно повернуте, а при невиконанні обітниці — відборговане високоякісним медом. Коли одна родина прагнула мати дружні стосунки з іншою, то господар приносив другому бджоли і казав: «Даю на «братчину». Це означало, що протягом літнього часу сім’ї почергово доглядатимуть бджіл, а напередодні Спаса забирались родинами, аби порівну розділити мед. За спільним обідом учасники «братчини» давали клятву допомагати один одному в скруті, брати опіку над дітьми, якщо в когось вони осиротіють.
Обряд мав символічно духовне значення. «Братчина» засвідчувала колективізм, взаємовиручку, добропорядність, шляхетність, високі моральні якості в середовищі простого люду.
Як бачимо, турботи пасічників були тісно пов’язані зі святом Преображення Господнього. Перед приготуванням стільників до посвяти господар читав спеціальну молитву перед іконами Зосима та Саватія, котрі були покровителями бджільництва. Найкращі стільники вибирав для церкви, решту стоплював чи скидав у кадубок. Ретельно перем’явши дерев’яним макогоном вощину, віск, що спливав, перетоплював у печі. З нього пізніше робили свічки.
Увечері напередодні Спаса господарів чекала найвідповідальніша робота — свічникарство. Згідно зі звичаєм, господар сукав такі свічки: страсні, громневі, великоденні, церковні, сирітські, вдовині, для роздавання бідним і покійницькі. Дружина, в свою чергу, робила такі свічки: родильні, щоб були помічниками при пологах, весільні, хрестильні, «бабські» та «дідівські».
З особливою увагою, урочистістю й старанністю готували «трійці», для яких робили спеціальні підсвічники, оздоблені різьбленням. При суканні таких свічок господиня вносила зеленосвятське, купальське чи маковійське зілля, а також квіти з пасіки. Свічки «трійці» мали бути в кожній родині як обереги від всякої біди та напасті. Сукав такі свічки лише чоловік, глава сім’ї.
А тепер — про саме свято. Зібравши у вузлик овочі, фрукти, мед, збіжжя, трави і «трійцю», господині вранці 19 серпня відправлялись до церкви. Після служби принесене освячувалося. Особливо чекали, коли освятяться яблука, бо до цього дня їх не їли. Насамперед це стосувалося жінок, у яких померли діти (і до цього були нехрещені).
Збереглося таке апокрифічне повір’я-сказання, що стверджує, ніби на Спаса Пресвята Діва на тому світі роздає діткам золоті яблука. Немовлята тих матерів, котрі виконали обітницю, отримують їх і на радощах смакують, а інші, неньки яких зогрішили, стоять і плачуть, на що Божа Матір відповідає: «А ваші яблука свині з’їли».
Повернувшись із храму, господар із «трійцею» чи іншою свічкою обходив пасіку, потім запрошував челядь на розговіння. Обід, як правило, складався з борошняних, овочевих і рибних страв.
Спасівське свято — храмове. Традиційно в Україні кожен населений пункт мав свій річний, храмовий «празник». До села на це свято з’їжджались родичі з довкілля. У церкві в цей день була особлива відправа. Готувалась до свята і приходська громада. Братчики, зокрема, виготовляли знамениту медовуху, виготовлене продавали, а виручені кошти йшли на громадські потреби.
Декілька зауважень про серпень — найвеличніший, хоч і сумний місяць. Вечори стають прохолодними, а ранки — вологими і туманними. Природа ніби прощається зі спекотним літом, готуючи плацдарм золотокосій осені. Дні покоротшали, ночі відчутно довшають. Сонячне проміння не може повністю прогріти воду у ставках, ріках, тому після Іллі (2 серпня) вона стає прохолодною. Недарма існують поговірки: «До Іллі мужик купається, а після Іллі — з річкою прощається», «До Іллі мужик купається, а після Іллі — на кущі сохне». Справедливо вважається, що перша половина місяця ще літо, а друга — вже осінь.
Та все ж серпень не безпідставно кличуть найбагатшим місяцем, до того ж, найважливішим у календарі сільських трудівників. З полів і городів збирають урожай, підбивають підсумки весняно-літнього сезону, дбають про забезпечення найнеобхіднішим на зиму. Ось чому в народі говорять про цю пору: «У серпні мужику три турботи: і косити, й орати, і сіяти», «Як у серпні дбаєм, так і зимою маєм», «Той, хто шукає в серпні холоду, натерпиться взимку голоду».
Сам місяць має багато цікавих діалектних найменувань: «густир» (густий врожай на полях), «жнивець», «городник», «спасівець», «копень», «хлібогол», «барильник» (від бочечки-барильця на жнивах) тощо.
Отже, Спас вінчав не тільки жниварські клопоти хліборобів, але й усеньке літо. Недаремно застерігали прислів’ям: «Прийшов Спас — бери рукавиці прозапас» чи «Спас — усьому час», «Прийшов Спас — пішло літечко від нас», «Святий Спас приготував усього прозапас: і дощ, і вітер, і холод, і тепло».
Дещо зі звичаїв наших пращурів вже призабулось, дещо набрало нового звучання, але свято та його обрядовість в основному таки збереглися, нагадують людям про плинність часу, потребу жити в злагоді, пам’ятати, що Спаситель є сином Божим, що за муки він самим Всевишнім пошанований і преображений.
Василь ЯНОШІ,
Дубно.