Рівне:

Створення та просування сайтів

Відступників народ ніколи не любив

Особливий погляд 15-кві, 2010, 11:159 prov 1 197
Відколи існує цивілізований світ, у релігійній царині точиться боротьба. Панівна верхівка завжди розуміла, що церква – міцна ідеологічна основа держави. Тому всіляко підтримувала душпастирів-ієрархів, храми, насамперед монастирі, пам’ятаючи, що релігія відчутно впливає на розум і серця віруючих, виступаючи опорою духовності та культури. Пригадаймо, яку підтримку надавали колись українській православній церкві могутні княжі родини Острозьких, Збаразьких, Вишневецьких, Корецьких, Чорторийських.
Відступників народ ніколи не любив

Був у Дубні чоловічий Преображенський чи Спаський монастир, розташований на південному сході від міста на Преображенському острові. Святу обитель, найімовірніше, звів у першій половині XV століття князь Василь Федорович Красний (Острозький) або його син Іван у другій половині XV століття. Пізніше в грамоті від 1592 року князь Костянтин Острозький називає монастир святого Спаса „фундацією предків наших”, а в грамотах від 23 червня 1604 року та 11 грудня 1608 року зазначає, що предки наші надали для монастиря Дубенському святого Спаса міщан „на парканню сидячих й поданних на Вольще за Луцкою брамою”. З волі київського воєводи там був і рибалка, який міг вільно ловити рибу в ставку біля монастиря для ченців. Монастир також мав право брати десятину з усього зерна, яке сіятимуть на полях від Головчиць (тепер село Млинівського району) до Дубна; також князь підтвердив усі фундації, надані обителі раніше: с.М’ятин, с.Загорці, ліс Козловський „з грунтами, лісами, ставками, десятинами і всіма прожитками”, „якими користувались здавна у місті та селах” рубати дерева в „пущах” дубенських для будівництва (інших потреб; у млинах дубенських молотити зерно без черги, а митники дубенські давали монастиреві чороку з мита 20 тисяч” (правда, невідомо чого). Ці факти знаходимо в праці В. Пероговського „Колишні монастирі православні в м. Дубні Волинської губернії, основані князями Острозькими” (див. „Волынские Епархиальные Ведомости” за 1880р., №№28-29 ст.1267).
Наприкінці XVI століття Україна втрачає свою державність, що, в свою чергу, призводить до занепаду церкви як ідеологічної основи суспільства. Окатоличуються панські роди, вчорашні захисники православ’я. В умовах польської експансії УПЦ втрачає свою привілейовану роль. Потягнулись за панівними класами впливові церковні ієрархи, підтримавши Берестецьку унію 1596 року, зокрема Київський митрополит Рогоза, єпископ Холмський і Бєлзький Збирульський. Організатори і прихильники унії прагнули об’єднати два крила християнства – православ’я і католицизм. Але ці наміри обернулись у складну політичну боротьбу, до якої „прив’язали” дії уніатів: силою відбирали у „хлопів” православні храми, забороняли відкриття освітніх православних закладів, вбивалисвящеників. Унія не об’єднала, а роз’єднала сили народу, поділивши суспільство на антагоністичні сили. Перейшли на бік католиків чимало інтелектуалів: церковний діяч письменник Касіян Сакович, полеміст Ігнатій Потій, єпископ Кирило Терлецький, церковний діяч і автор „Граматики” Мелетій Смотрицький. Що стосується простолюдинів, то вони не підтримували відступників від православної віри.
У 20-их роках ХVІІ століття згаданий Спасівський монастир ще був православним, але до нього вже підбирались католики. Унію в цю обитель ввів його архімандрит-настоятель Касіян Сакович у 1630 – 1631 роках, як і в Чеснохрестовський та Воскресенський жіночий Підборецький монастирі.
Православні мешканці Дубна за це озлобилися на вихованця Краківської та Заморської академій, автора віршів на смерть гетьмана Петра Сагайдачного. У 1633 році обурені вояки замкового гарнізону Білець, Губка та інші під проводом десятника Тимофія Чопика напали на архімандрита в монастирському будиночку, щоб вбити віровідступника. Один із нападників кинувся з мечем на Саковча, та удар прийняв на себе Степан Саніка, котрий захищав настоятеля (ченцеві відрубали руку). Інший гайдук поранив у голову монаха Зозулинського. Вбити архвмандрита та кинути його з моста у воду не вдалося. Натомість від рук вояків загинуло й було поранено кілька монастирських прислужників.
Тогочасний володар міста князь Владислав Доменік Заславський за цей напад постановив: покарати 40 ударами різок кожного гайдука, десятнику „вділили” аж 80 ударів. А ще князь зобов’язав коменданта замкової залоги тримати гайдуків-католиків, які мали захищати архімандрита у випадку переслідувань.
Але обставини в місті склалися так, що 1639 році Сакович залишив Дубенську архіманорію, прийняв католицизм і виїхав до Кракова, де вступив у орден регулярних каноніків Святого Августина. Майже 10 років (помер у 1647 році) служив священиком у приході. Встиг написати у 1642 році працю „Епанорва”, сповнену брехні та вигадок на адресу православної віри. Сам Київський митрополит у 1644 році відповів віровідступнику твором „Лифоос или камень с пряши истинной перспективы от Кассияна Саковича”.
За десять років правління Саковича в дубенських монастирях унія міцно вкорінилася тут і протрималась майже 200 років. Його наступник Прокопій Хмелевський подбав про те, щоб в 1643 році на території монастиря звели муровану церкву, що нині є найстарішим у місті діючим храмом УПУ.
Нагадаємо ще один факт, що стосується цієї теми. За свідченням авторитетного дослідника-теолога Миколи Теодоровича, церква в селі Крилів Корецького району побудована в 1717 році на кошти прихожан. Храм був уніатський, бо ще в 1711-му році останній православний єпископ Кирило Шумлянський, рятуючись від переслідувань католиків, змушений був виїхати.
Від першої церкви, що простояла 36 років, збереглося кілька пам’яток. Насамперед, на престольне Євангеліє, видруковане у Львові в 1722 році: цікавими є замітки, які виявили на полях святої книги. Один запис засвідчує її приналежність місцевій Іоанно-Златоустівський обителі. Інший вказує особу, яка подарувала цю святиню: „Року Божого 1739 месяца – януарія 20 сію книгу глаголишию Євангелію, я Яков Довгій Хома со женою Феодосією, обиватель Криловський офірую до Храма Святителя Іоанна Златоустого за отпущеніє Греков своїх, за акторую дал суми злотих п’ятдесят...” Далі з тексту довідуємось, що тоді священиком приходу був Григорій Дідований.
Невідомо чому в 1753 році назріла потреба збудувати нову церкву, теж уніатську. Від неї зберігся „Служебник” (Почаївська лавра, 1765р.). У книзі Католицькі свята просто перекреслені. На думку автора нарису про Кремлівський храм настоятеля Іоанно–Златоустівської церкви Михаїла Яремчука, поправки внесено після возз’єднання волинських уніатів із Руською православною церквою у 1975 році (після поділу Польщі).
Цікаві-таки „коректури” на полях „Служебника”. Як відомо, у четвер дев’ятого тижня після Пасхи греко-католики відзначають День Таїни Святої Євхаристії. Управославному календарі такого свята не має. Тому 55 сторінка „Служебника” просто перекреслена, ще й резолюція поставлена навскіс: „Празник ляхов”. Ще одну цікаву помітку знаходимо на 138-й сторінці (до речі, зроблену іншим почерком): у неділю після Воздвиження католики відзначають день пам’яті Іосифата Купцевича, єпископа Полоцького. Листок знову ж перекреслено, і тут же чорним чорнилом помічено: „Бил противник православник Купцевич лях”. А вздовж друкованого тексту можна прочитати написане від руки: „Іосифат Купцевич лях, гонитель православних. Его забили палками русские в Заславле”.
Не вдаючись у детальний аналіз зауваження, скажемо однак, що Купцевич був дійсно релігійно-фанатичним уніатським єпископом, який усе робив для знищення православ’я. Отже, оцінка його діяннь невідомим кирилівським патріотом-критиком доволі справедлива. Храм, що служив крилівчанам 144 роки, продали у 1897-му в село Харалуг. Третю церкву в селі освячено у цьому ж році. У свій час до неї перенесли ті старі книги з цікавими помітками на полях, що засвідчують велику любов земляків до Бога, непересічну віру в православ’я та зневагу до віровідступників. І хоч у селі до відвертих виступів проти унії (як це було в древньому Дубні) не дійшло, однак стійкість хліборобів, їх відданість вірі батьків означали не менше й викликали повагу.

Василь Яноші,
лауреат регіональної краєзнавчої премії
„За відродження Волині”.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору