Лялечки

Хто сказав, що ляльками граються лише дівчатка? У ХХІ столітті ці іграшки стали дуже популярними серед хлопців.
Зараз улюбленою забавкою сильної статі є ляльки, тільки не пластмасові, а живі. Погодьтеся, вони ж набагато цікавіші, ніж звичайні фабричні. До того ж, більш функціональні, та й вибір великий, можна знайти на будь-який смак, ще й трапляються ексклюзивні екземпляри. Цинічно звучить, скажете ви? Погоджуюся, але чи не цинічно так чинити, використовувати дівчат у ролі звичайної ляльки, яку у будь-коли можна змінити на іншу, і не тому, що ця погана, просто так цікавіше? Це гра, у якій дівчина - лише іграшка, яка не має права на те, щоб порушувати правила. Вона просто повинна виконувати пряму функцію – бути об’єктом, який приносить задоволення своєму власнику. Жорстоко? Не сперечаюся, але так воно і є, а я просто констатую факти. Добре укладене волосся, хороший макіяж, манікюр, модельна фігура, модний одяг, стильні аксесуари, високі підбори і підкреслено це все чарівною посмішкою - хто ж відмовиться від такої лялечки? Правильно, ніхто. Але головне, щоб до всіх цих чеснот не додавалася ще одна – розум. Адже тоді важче буде “запудрити” дівчині-лялечці мізки, а потім просто втекти. Так, важко доведеться тому хлопцю, який вирішить погратися розумною дівчиною. Але ж як визначити, розумна чи ні? Ігромани ХХІ століття вважають, що цю дилему вирішили. Адже вони розподілили дівчат на розумних, від яких краще триматися подалі, щоб не створювати собі зайвих проблем, та й самому не стати іграшкою в їхніх вмілих тендітних ручках, та красивих, які, на погляд сильної статті, не обтяжені інтелектом. З такими пограєшся і викинеш, та й навряд чи якась лялечка створить проблеми своєму вчорашньому власнику. При нагоді, на один вечір можна й згадати про колишню іграшку, а потім знову забути...
А що робити, якщо трапиться такий собі сюрприз “два в одному” – красива зовнішність та високий рівень IQ? Ось тут і колекціонер лялькових сердець “попав”... Але і з такої ситуації він спробує вийти сухим із води.
Зустрічаються і дуже темпераментні донжуани-лялькарі, яким мало однієї іграшки. Щоправда, такий мачо може потрапити в цікаву ситуацію, якщо дівчата виявляться знайомими між собою. Але і тут лялькар спробує викрутитися і повернути все у потрібне йому русло. А якщо не вдасться, то просто піде геть. Йому ж не вперше розбивати серця іграшок. Та якось все вийде не за його сценарієм і вдарить по чоловічому самолюбству. А чи по чоловічому? Він користується дівчатами, а потім ще всім розказує, що зараз усі вони легковажної поведінки. А чи не такі лялькарі наділили їм цією легковажністю, перетворили на іграшок, які не належать собі, точніше, тепер вони й самі не знають, кому належать. Адже вже не вміють бути самостійними та незалежними.
…Вона була симпатичною і веселою. У вологих очах горіла іскорка, яка магнітом притягувала зацікавлені погляди чоловіків. Вітер купався в її волоссі під час прогулянок, сонце цілувало її тіло. Усмішка завжди прикрашала обличчя. Вона посміхалася із привітності, а чоловіки це сприймали за флірт і не втрачали можливості позалицятися…
Він був симпатичним, самовпевненим і легковажним. Часті гулянки з друзями та чи не щодня нові дівчата – це його стихія. Він не замислювався над своїми вчинками, завжди купався в увазі красунь і знав, як причарувати будь-яку з них. Кожна нова дівчина була ще однією Кицею, Сонечком, або Заєю…Він рідко називав їх по імені, щоб випадково не переплутати. Вітер гуляв у його голові. Дівчата були забавкою, він їх часто змінював, шукаючи кращу.
...Вечір. Парк. Вона в гордій самотності поверталася додому від друзів, а він - із чергового гуляння. Помітивши іскру в її очах, почав загравати до чергової “жертви”… Знайомитися у парку із хлопцем - не в її правилах, проте після кількох фраз вона вже йшла поруч і сміялася з його жартів. Невимушена розмова ні про що, її чарівна посмішка, його наполегливість та майстерність залицяння привели їх до її під’їзду. Вони обмінялися телефонами, він поцілував її на прощання і пішов…
Наступного дня вони знову зустрілися… Все красиво починалося - прогулянки, компліменти, годинні телефонні розмови, милі дрібнички і він, принц ХХІ століття, який завжди знає, що сказати і зробити, щоб їй було приємно…
- Привіт.
- Привіт, як справи?
- Добре, але, Сонечко, ми не зможемо сьогодні зустрітися…
- Жаль, а завтра?
- Я тобі зателефоную…
Вона час від часу несміливо поглядала на телефон в очікуванні… Наступного дня несміливо набрала знайомий номер, та у відповідь почула: “Не можу зараз говорити… Перетелефоную…” Так продовжувалось протягом декількох днів, а потім він все-таки подзвонив…
- Привіт, ми можемо зустрітися?
- Так…
- Я зайду по тебе о сьомій, треба поговорити…Цілую…
І сумні гудки
…Це була їхня остання зустріч. Тепер в її очах горіла не іскорка посмішки, а блищали краплі солоної води… Він намагався щось делікатно пояснити про те, що вони не зійшлися характерами, що вона йому подобається, але…Та вона вже цього не слухала…Все зрозуміла ще з першої фрази, з його холодного і дещо збентеженого погляду…Згадувала їхні прогулянки, розмови, смайлики “в контакті” і слова про вічне кохання, але розуміла, що це беззмістовно. Вона почувала себе лялькою, якою погралися, викинули. Не могла зрозуміти, чому все так вийшло… Згадувала розмови з подругами, поради, які давала їм в таких випадках, і не розуміла, як могла сама потрапити у таку ситуацію…Вона ішла з опущеними крилами.
Тепер дівчина не будує ніяких планів, адже всі мрії знищив екскаватор, як стару непотрібну будівлю… Вона просто стала іншою…
Таких, як вона, сотні, тисячі, мільйони…Вони ходять вулицями міста, притягують захоплені погляди чоловіків, а всередині – порожнеча…Ці живі ляльки вже просто не можуть бути самотніми бодай декілька тижнів, тому що почувають себе непотрібними та розбитими. Їм просто необхідно, щоб поруч був “чоловік”, навіть якщо це ненадовго. Просто тепер вони вже не вміють жити по-іншому і від постійних розчарувань дійсно перетворилися на ляльок, які і самі себе так сприймають. Вони тепер не вірить у світле і прекрасне почуття, яке хтось колись назвав коханням. Тепер вони не вірять ні в що… Адже в один прекрасний момент, кожна з них розуміє, що все, що її оточувало, це суцільний фальш, якась ідіотська гра за чужими правилами. І тоді лялечка вирішує просто бути… Добре укладене волосся, хороший макіяж, манікюр, модельна фігура, модний одяг, стильні аксесуари, високі підбори і підкреслено це все чарівною посмішкою, щоправда, тепер вже несправжньою… Але кого це цікавить? Головне, щоб вона завжди була при лялечці і з’являлась на обличчі, коли це потрібно. А її емоції, думки, почуття нікого не хвилюють і нікому не потрібні… Вона сама обрала собі такий шлях, - зазвичай можна почути услід лялечці… А чи обирала? Можливо, хтось зробив вибір за неї… Та це вже ні для кого немає значення…
Як на мене, то краще вже бути пластмасовою лялькою, ніж живою іграшкою у чиїхось руках. Пластмасові принаймні нічого не відчувають. А живим лялькам дуже боляче. Краще, що з ними може статися, - це новий власник, який награється досхочу і знову розіб’є їхні напівзруйновані розчаруванням серця, серця живих ляльок.
Вікторія РИЧКО,
Рівне.