Із дизайнером і садівничим Березнівського дендрологічного парку Всеволодом Почаївцем познайомилися на офіцерських зборах у Славуті в уже далеких 70-х роках. Вечорами в армійській казармі він усамітнювався із зошитом, на сторінках якого малював смужки й кружечки, запитуючи земляків, як сприйматимуться майбутніми відвідувачами екзотичні дерева й кущі в різноваріантному сусідстві. За межу життя пішов творець цієї поліської перлини, а вона продовжує радувати численних шанувальників зеленого дива майже 800 видами дерев і кущів із найвіддаленіших зон світу. Нинішній завідувач дендропарку Микола Семенюк, зі штатом усього 6 чоловік та з опорою на студентів лісового коледжу, для яких дендропарк став навчальною аудиторією, трудиться на повну віддачу. Щоб 30-гектарна площа була не просто загосподарена, а й оновлювалася екзотами, прикрашалася новими дизайнерськими рішеннями, стала викликом знаменитим ботанічним садам.
Ми проходимо з паном Миколою алеями, що незабаром потонуть у весняній зелені й цвітінні, але мажорного настрою в мого супутника немає, бо допекли місцеві „мажори”. У стилі лісових мешканців, наділених інстинктом „мітити” свою територію, вони залишили сліди екологічного терору. Ось зона Карпат із кам’яними брилами на гірці. Як у доісторичні часи, камені стали носіями інформації з тією різницею, що замість рубил використовуються фломастери. А над зоною Японії ніби аж до нас докотилася хвиля цунамі, знісши стилізований вказівник. Як сільські байдалаки управляються у вигинанні дорожніх знаків, так і деякі „пошановувачі” паркової краси „гостроумлять” із перекручуванням вказівників напрямків світу, до яких ще треба дотягнутися по стилізованих стовпах 4-5 метрів.
Терплять наругу від набігів вандалів дерева й кущі. Ось висаджено 3 нові види магнолії, яка піднялася у висоту до 2 метрів – одна вже натуральним чином зрубана й покинута. Викопано й трьох представників ялівцю твердого. Очевидно, за пляшку перекочували декоративні дерева на багатшу садибу. А під назвою одного екзота з її другою частиною „білий” (перша замальована фломастером) хтось не аби як „трудив мізки”, аби скомпонувати слово „дибіл”, саме в такій грамоті подане. У березовому гаю, де згруповано 40 видів цієї породи від карликової карельської до чорнокової, підлітки проводять підсочку, пластикові пляшки доглядачі знімають, алеж гілки залишаються обрізаними, обезформлюючи крони. Серед поетичних рядків Ліни Костенки, Максима Рильського та інших оспівувачів природи біля посадки беріз є таблиця із закличними словами створювача дендропарку Всеволода Почаївця:
„Берези, берези надалі шуміте
І чиїйсь ще душі не раз послужіте.”
На жаль, коли маліє душа, розростається заздрісне око й шлунок. До створення дендропарку доклали працю тисячі людей, у тому числі знаменитості й гості із зарубіжжя. А випускники коледжу при відвідування Альма матер обов’язково заходять у свою ботанічну аудиторію. Уявіть їхнє враження, коли на оглядовій гірці після нічної пиятики валяються пусті пляшки, об’їдки, пластикові і паперові покидьки і навіть випорожнення. Коли працівники дендропарку виставляли одну з компаній випивох, ті цинічно опиралися: „Природа і є для того, щоб було де із пляшко відтягнутися”. Доходило навіть і до приготування шашликів, хоч травосухостій від сірника загрожує великою шкодою.
Дивує неадекватне ставлення до дендропарку й жителів сусіднього села Городище, які свої подвір’я й прилеглі частини вулиць утримують усе таки в гарному стані. Проте мішки й пакети зі сміттям чомусь опиняються в парковій зоні, а паркан зі сторони села обписані туалетно-сексуальними фантазіями — видно, так дорослі й не дуже діти „обкатують” культуру своїх батьків. Чи, вибачте, у деяких сім’ях діє своєрідна культурна спадкоємність, інакше не доводилося б мало не що року оновлювати вкрадену з огорож парку сітку, причепами вивозити спеціально вкинутий хлам в упаковці й без неї, виганяти кіз, переконуючи господарів, що їх потрібно випасати на лугу, а не в сусідстві з екзотами з далеких країн.
— Хочемо заводнити водойми в дендропарку, — ділиться думками під кінець екскурсії Микола Семенюк. — Та от не ясна перспектива: справжні рибалки тільки допоможуть природі, а екологічні терористи тільки напаскудять.
І дарма докликатись правоохоронних і екологозахисних органів, коли серед нас побільшало здурілих циніків.
Петро ЖЕЛІНСЬКИЙ,
Викладач Березнівського лісового коледжу.
