12 серпня 401 року був остаточно розгромлений храм Артеміди ефеської, або, як її ще називали – Артеміда велика. Про те, наскільки культ Артеміди був великим та запеклим серед місцевих язичників каже і той факт, що храм відбудовувався тричі. Християни ж його називали - "другим Вавилоном" та "місцем великої розпусти"...
Іоан Златоуст, Константинопольський патріарх, адвокат та оратор, незважаючи на хворобу, у 401 році відправився до Малої Азії для влаштування церковних справ. Там чимало єпископів продавали священство, беручи гроші за хіротонію. Таким був, наприклад, Антоній, митрополит Ефеський. Іоан позбавив у Малій Азії багатьох єпископів, винних у симонії, кафедр, і позбавив посад як тих, хто поставляв за гроші, так і тих, кого поставляли. Замість них він призначив більш гідних. Усунені священики постійно оскаржували Іоана перед імпериатрицею Константинопольською, оскільки їм не подобалися нові чесні порядки, які не давали прибутку.
Та, найголовнішою причиною візиту було – знищення місця великої розпусти та поклоніння язичницькій придуманій богині Артеміді – «другого Вавілону».
За хроніками сучасників Малої Азії – храм Артеміди був місцем не лише продажу різних статуеток та талісманів, а й місцем проституції, де збиралися та надавали інтимні послуги не лише місцеві жительки, а й мешканки прилеглих міст.
Храм Артеміди в Ефесі був побудований в грецькому місті Ефес, на території нинішньої Туреччини в 5 столітті до нашої ери. Відмінною особливістю храму від інших античних чудес світу є те, що його частково вдалося зберегти – руїни храму стоять і по цей день.
Назвали храм на честь Артеміди не випадково. В Ефесі існував цілий культ, присвячений богині. За легендами, Артеміда була сестрою близнюком Аполлона і була покровителькою усієї живності, що росте і живе в полях і лісах. До всього іншого від неї залежало щастя в сімейному житті, і навіть народження дітей
Саме на честь Артеміди і був побудований ефеський храм, який вважався одним з 7 стародавніх чудес світу. Фінансував будівництво цар Крез з Лідії, а архітектором був Херсифрон. Після його смерті храм добудовував його син Метаген. Остаточно завершили зведення вже інші архітектори, у першій половині V століття до н. е..
Як і у випадку зі статуєю Зевса в Олімпії, в храмі була величезний ідол у вигляді статуї Артеміди, зроблена із золота і слонової кістки. В оздобленні храму брали участь кращі скульптори Греції. Використовували храм не зовсім традиційним чином, крім богослужінь він був до того ж діловим і фінансовим центром Ефеса, але зовсім не залежав від влади міста.
Кілька разів у своїй історії храм повністю руйнувався, і знову відновлювався. У 365 році до н.е. один з жителів Ефеса підпалив храм. Але через кілька десятиліть Олександр Македонський вирішив відновити споруду, спалене якраз в день і рік його народження. Особистий архітектор полководця в деталях відновив колишній вигляд храму
В ширину храм Артеміди простягався на 51 метр, а в довжину – на 105 з колонами заввишки в 18 метрів. Усього було 127 колон. Ходила легенда, що кожна з колон була подарунком кожного з 127 царів, але це швидше за все не відповідає дійсності.
У 3 столітті нашої ери велична споруда піддалася атаці і була повністю розграбована. У період влади царя Феодосія I, в 391-39 роках нашої ери, під приводом боротьби з язичницькими культами, храм був закритий. У цей же період закрили і храм Зевса не доживши до наших днів також. Навіть після розвалу храму, запеклі язичники приходили на місце храму і здійснювали там свої культи. І лише, після землетрусу, на місці утворилося болото, це місце забулося.
Лише через півтора тисячоліття археолог Вуд відшукав місце, де стояв храм і знайшов його останки, включаючи фундамент. Були виявлені навіть сліди самого першого храму, спаленого Геростратом. У наші дні на місці храму серед руїн стоїть на самоті одна відновлена колона. Місце розташування храму було віднайдене у 1869 році експедицією, організованою Британським музеєм. Станом на сьогодні на місці храму знаходяться лише залишки фундаменту та одна колона, символічно складена з різних фрагментів, знайдених під час розкопок.
Та, найголовнішою причиною візиту було – знищення місця великої розпусти та поклоніння язичницькій придуманій богині Артеміді – «другого Вавілону».
За хроніками сучасників Малої Азії – храм Артеміди був місцем не лише продажу різних статуеток та талісманів, а й місцем проституції, де збиралися та надавали інтимні послуги не лише місцеві жительки, а й мешканки прилеглих міст.
Храм Артеміди в Ефесі був побудований в грецькому місті Ефес, на території нинішньої Туреччини в 5 столітті до нашої ери. Відмінною особливістю храму від інших античних чудес світу є те, що його частково вдалося зберегти – руїни храму стоять і по цей день.
Назвали храм на честь Артеміди не випадково. В Ефесі існував цілий культ, присвячений богині. За легендами, Артеміда була сестрою близнюком Аполлона і була покровителькою усієї живності, що росте і живе в полях і лісах. До всього іншого від неї залежало щастя в сімейному житті, і навіть народження дітей
Саме на честь Артеміди і був побудований ефеський храм, який вважався одним з 7 стародавніх чудес світу. Фінансував будівництво цар Крез з Лідії, а архітектором був Херсифрон. Після його смерті храм добудовував його син Метаген. Остаточно завершили зведення вже інші архітектори, у першій половині V століття до н. е..
Як і у випадку зі статуєю Зевса в Олімпії, в храмі була величезний ідол у вигляді статуї Артеміди, зроблена із золота і слонової кістки. В оздобленні храму брали участь кращі скульптори Греції. Використовували храм не зовсім традиційним чином, крім богослужінь він був до того ж діловим і фінансовим центром Ефеса, але зовсім не залежав від влади міста.
Кілька разів у своїй історії храм повністю руйнувався, і знову відновлювався. У 365 році до н.е. один з жителів Ефеса підпалив храм. Але через кілька десятиліть Олександр Македонський вирішив відновити споруду, спалене якраз в день і рік його народження. Особистий архітектор полководця в деталях відновив колишній вигляд храму
В ширину храм Артеміди простягався на 51 метр, а в довжину – на 105 з колонами заввишки в 18 метрів. Усього було 127 колон. Ходила легенда, що кожна з колон була подарунком кожного з 127 царів, але це швидше за все не відповідає дійсності.
У 3 столітті нашої ери велична споруда піддалася атаці і була повністю розграбована. У період влади царя Феодосія I, в 391-39 роках нашої ери, під приводом боротьби з язичницькими культами, храм був закритий. У цей же період закрили і храм Зевса не доживши до наших днів також. Навіть після розвалу храму, запеклі язичники приходили на місце храму і здійснювали там свої культи. І лише, після землетрусу, на місці утворилося болото, це місце забулося.
Лише через півтора тисячоліття археолог Вуд відшукав місце, де стояв храм і знайшов його останки, включаючи фундамент. Були виявлені навіть сліди самого першого храму, спаленого Геростратом. У наші дні на місці храму серед руїн стоїть на самоті одна відновлена колона. Місце розташування храму було віднайдене у 1869 році експедицією, організованою Британським музеєм. Станом на сьогодні на місці храму знаходяться лише залишки фундаменту та одна колона, символічно складена з різних фрагментів, знайдених під час розкопок.
На місце «великої розпусти та язичницького мракобєсія» вкузує і Апостол Павло. Під час своїх місіонерських подорожей апостол Павло неодноразово відвідував Ефес і міг бачити цю грандіозну споруду на честь язичницької богині. Під час третьої такої подорожі через служіння Павла в місті, навіть, зчинилося велике замішання. Бо місцевий "майстер" амулетів та "сувенірів щастя" - видаючи себе за щось велике та надзвичайне організував заколот проти Павла. Біблія так описує ці події: “Срібляр, на ім’я Димитрій, який виготовляв срібні храмики Артеміди і приносив ремісникам чималі прибутки. 
Він зібрав ремісників і тих, хто виготовляв подібні речі, та сказав: «Ви добре знаєте, що завдяки цьому ремеслу ми маємо великий достаток. І ви бачите й чуєте, що не тільки в Ефесі, але й в усій провінції Азія цей Павло переконав досить багато людей і схилив їх до іншої думки: мовляв, боги, зроблені руками, насправді не боги. Боюся, що це не лише знеславить наше ремесло, але й закінчиться тим, що храм великої богині Артеміди, якій поклоняється ціла провінція Азія та вся населена земля, буде вважатися за ніщо і її величі скоро прийде кінець». Почувши це, вони розпалились гнівом і стали кричати: «Артеміда ефеська велика!» (Дії 19: 24-28).
Сам себе апостол Павло називав апостолом язичників, так як йому прийшлося побувати в найзапекліших куточках язичництва, але після його перебування там, зерна християнства, посіяні ним, давали великий врожай заснованих церков. Прямо після проповіді Павла ефеські язичники привселюдно палили свої книги з великою єресю.
Павло побував у багатьох місцях, але його найбільше здивувало не найбільший і запеклий опір язичників до місіонерів, не найбільший бізнес на хитросплетених різних амулетах, камінчиках, срібних, глиняних скульптурах, якими, буквально, було засипане місто, і яке він називав - чистої води язичництво, а те, наскільки глибоко погрязли найзаможніші жителі Ефеса в цьому багні. Він навіть порівнював цей процес з великим марнославством – другим Вавилоном чи зведенням Вавилонської вежі. «Дії апостолів» в Новому Заповіті нам описує перебування Павла в Ефесі та великий спротив місцевих жителів до Божих посланців. Разом з тим, апостолу Павлу навіть там вдалося заснувати перші церкви. Адже, про це свідчить Об’явлення апостола Івана, де він писав послання, в тому числі і до Ефеської церкви. «До Ангола Церкви в Ефесі напиши: Оце каже Той, Хто тримає сім зір у правиці Своїй, Хто ходить серед семи свічників золотих: Я знаю діла твої, і працю твою, і твою терпеливість, і що не можеш терпіти лихих, і випробував тих, хто себе називає апостолами, але ними не є, і знайшов, що фальшиві вони. І ти маєш терпіння, і працював для Ймення Мого, але не знемігся.»
Воно було написане для християн Малоазійських церков, які були давно засновані і складалися переважно з колишніх язичників (див. 1Ін. 5:21). На той час у Малій Азії множилися вчення гностиків, які змінили обрядове юдейство і грубе язичництво, проти яких боролися апостоли Іуда, Петро і Павло. Лжевчителі-гностики відкидали Божество Ісуса Христа і Його гідність як Спасителя світу, відкидали дійсність Його втілення. Вони потурали вадам, стверджуючи, що знання надає людині право на повну свободу і моральну розпусту.
Відповідно до цього, характер послання напутливий і викривальний. Мета послання – затвердити віру в Ісуса Христа як Сина Божого, щоб усі отримали через Нього вічне життя і перебували в істині та любові.
Також Ефеський собор — Вселенський собор християнської церкви, що відбувся у місті Ефес у 431 році. Скликаний за ініціативою імператора Феодосія II, щоб покласти край дискусіям. На Соборі були присутні 200 єпископів Собор, засудивши вчення Несторія (несторіанство) як єресь, ухвалив визнавати в Ісусі Христі з часу його втілення (Різдва) єдність двох природ: божественної і людської, а отже, сповідувати Ісуса Христа як істинного Бога та істинну Людину. Собор проголосив визнання Пресвятої Діви Марії Богородицею. Було остаточно затверджено текст Нікео-Константинопольського Символу віри і категорично заборонено вносити до нього будь-які зміни і доповнення.
"Бо як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб їдунові, так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!" Iсая 55:10-11
Воно було написане для християн Малоазійських церков, які були давно засновані і складалися переважно з колишніх язичників (див. 1Ін. 5:21). На той час у Малій Азії множилися вчення гностиків, які змінили обрядове юдейство і грубе язичництво, проти яких боролися апостоли Іуда, Петро і Павло. Лжевчителі-гностики відкидали Божество Ісуса Христа і Його гідність як Спасителя світу, відкидали дійсність Його втілення. Вони потурали вадам, стверджуючи, що знання надає людині право на повну свободу і моральну розпусту.
Відповідно до цього, характер послання напутливий і викривальний. Мета послання – затвердити віру в Ісуса Христа як Сина Божого, щоб усі отримали через Нього вічне життя і перебували в істині та любові.
Також Ефеський собор — Вселенський собор християнської церкви, що відбувся у місті Ефес у 431 році. Скликаний за ініціативою імператора Феодосія II, щоб покласти край дискусіям. На Соборі були присутні 200 єпископів Собор, засудивши вчення Несторія (несторіанство) як єресь, ухвалив визнавати в Ісусі Христі з часу його втілення (Різдва) єдність двох природ: божественної і людської, а отже, сповідувати Ісуса Христа як істинного Бога та істинну Людину. Собор проголосив визнання Пресвятої Діви Марії Богородицею. Було остаточно затверджено текст Нікео-Константинопольського Символу віри і категорично заборонено вносити до нього будь-які зміни і доповнення.
"Бо як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб їдунові, так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!" Iсая 55:10-11
Світлана Коток, історик
