Рівне:

Створення та просування сайтів

З України їх було троє…

Суспільство 19-травня, 2005, 11:519 prov 1 418
Як розповів Олександр, подібні марафони проводить Міжнародна громадська організація “Асоціація Міжнародний надмарафон”, членом оргкомітету якої він є нині.
Цього разу майже сімдесят спортсменів з Росії, Чувашії, Мордовії, Казахстану, Білорусі, України пробігали територіями країн-учасниць Другої світової і фінішували у Бресті. Дев’ятого і десятого квітня три інтернаціональні команди стартували з трьох точок: південної – Бєлгорода, північної – Санкт-Петербурга і східної – Чебоксар. Тринадцятого усі разом вони зустрілися у Москві, а звідти, об’єднавшись, вирушили до Бреста, де і фінішували на Паску – першого травня.
Загальна протяжність пробігу склала приблизно чотири тисячі кілометрів. Причому, змінюючи один одного, спортсмени бігли цілодобово. Що, за словами Юрія та Олександра, стомлювало найбільше, адже спати майже не доводилося, лише іноді куняли в автобусах.
– Умови, безумовно, наближені до фронтових, – жартує пан Юрій.
Та попри усі незручності і не зважаючи на те, що й погода підводила – то дощ, то нічні заморозки, чоловіки повернулися переповнені враженнями та позитивними емоціями. По-перше, це знайомство з новими людьми, новими містами. Так, серед спортсменів був і вісімдесятитрирічний колишній морський піхотинець, нині професор, доктор наук, взагалі різнобічна і цікава людина. У кожному населеному пункті бігунів зустрічали з урочистостями, концертами, хлібом-сіллю.
– Короваїв наїлися досхочу, – сміються спортсмени.
Також щоразу до бігунів приєднувалися місцеві жителі, деякі з них пробігали навіть до двадцяти кілометрів. Були серед них і діти, підлітки, що особливо тішить. Адже одна з цілей таких пробігів – заохочувати молодь до здорового способу життя.
До 69 перетнув земну кулю по екватору
69-річний Юрій Нефедов у південній гілці, що стартувала з Бєлгорода, був найстаршим. І, як чесно зізнався чоловік, взагалі не збирався брати участі у цьому марафоні – в останні дні Олександру все-таки вдалося переконати його. І він, незважаючи на вік, хворе серце, все-таки зробив ще один значний пробіг у житті. Однак здоров’я все ж змусило пана Юрія зупинитися у Москві. Але, долаючи відстань Бєлгород-Москва, спортсмен нічим не поступався молодшим бігунам. За три дні пробіг більше п’ятдесяти кілометрів. Особливо він відзначився в Росії під Тулою.
– Там на околиці є крутий спуск і за ним підйом, – розповідає пан Юрій. – Не кожен автомобіль зможе по ньому піднятися. Місцеві жителі називають цю місцевість Долиною Смерті. І саме мені довелося долати цей відрізок (бо в міста спортсмени вбігали всі разом, на іншій території бігли невеликими групами, а то й по одному-двох). Підйом виявився справді важким. Я гладив себе в області серця і шепотів, звертаючись до нього: “Не підведи мене, витягни, рідне”. І воно виправдало мої надії…
Та й було б дивно, якби не виправдало, адже Юрій уже 23 роки поспіль займається оздоровчим бігом. І він вважає, що якби ще тоді у 1982 не почав бігати, то, може, нині уже й не ходив би по землі або був би немічним, як і багато його ровесників. А так чоловіку не доводиться витрачати гроші на міський транспорт: йому не проблема пішки зайти у будь-який кінець Рівного. Адже найкращі ліки Юрію – рух і, зокрема, біг, а стадіон – його аптека.
Свого часу пан Юрій був засновником, постійним головою та активним членом клубу аматорів бігу “Полум’я”, брав участь у найрізноманітніших забігах, у тому числі і марафонських. І завжди на все вистачало часу. Бо, як він стверджує, у людей, які займаються оздоровчим бігом, підвищується рівень життєдіяльності, зростає працездатність. І втрачений, здавалося б, на біг час, повертається з надлишком.
– Перед тим, як почати бігати, потрібно навчитися ходити по 4-5 кілометрів, не відчуваючи втоми, – ділиться досвідом пан Юрій. – Бо, зазвичай, спостерігаючи за початківцями, помічаю, що вони сприймають біг буквально: зірвалися з місця і чимдуж мчаться. А це неправильно. Потрібно дотримуватися правила трьох “п”: поступово, послідовно, постійно. А не від випадку до випадку, як дехто звик. Особливо неприємно вражає, коли жителі міста для того, щоб проїхати кілометр, сідають на маршрутки чи інший транспорт, а потім жаліються, що хворіють. Та кожна людина сама винна у своїх хворобах. Мені ж іноді дехто закидає: бігаєш, бо здоровий. Не розуміючи, що справа якраз у зворотньому: здоровий, бо бігаю, бо я сам виборов і зробив своє здоров’я таким, яким воно є зараз.
Адже раніше все було зовсім не так. І саме хвороби були поштовхом, щоб чоловік почав оздоровлювати себе природними способами. Взявся бігати, і ось уже більше двох десятків років Юрій займається оздоровчим бігом. Почав, а через чотири місяці пробіг 15 кілометрів. І зараз, у свої майже 70 він щодня пробігає 6-10 кілометрів, а раз у місяць ще більшу дистанцію – 12-15 кілометрів. Лише раз на тиждень дає відпочинок для організму. Коли ж узяти сумарно відстань, яку пробіг Юрій за життя, то вона рівна екватору земної кулі!
Тільки з роками чоловік полишив бігати без одягу, як він це називає, у “героїчній наготі” – у майці й трусах, а зимою до цього костюму додаються шапка з рукавичками. Бо, як каже пан Юрій, це надзагартовування, і тут потрібно зважати на свій календарний вік, який диктує, що вже пора припиняти експерименти над своїм організмом. А колись чоловік бігав у “героїчній наготі” і в тридцятиградусний мороз. Хоча, в принципі, не боїться холоду і зараз. Контрасний душ після бігу – обов’язкова процедура.
– Багато хто не займається фізкультурою, посилаючись на те, що не вистачає часу, – роздумує пан Юрій. – Проте ж, у більшості таких випадків має місце хвороба номер один у світі – лінь. І зазвичай початківці відразу від фізичних занять чекають якихось чудес, а їх не буває, потрібно розраховувати тільки на свої сили. Адже здоров’я ми гробимо роками, десятиліттями. І одним махом його відновити не вдасться нікому, бо для цього потрібно прикласти немало зусиль. Тому початківцям пан Юрій рекомендує ніколи не перевантажувати свій організм. Бо все в житті повинне мати розумні межі. Починати бігати повільно і з часом збільшувати не швидкість, а відстань. І займатися регулярно! Адже результат буде за умови, коли існуватиме чітка система.
Бігун-аматор брав участь у забігах на різні відстані – 10, 15, 20 кілометрів. П’ять разів був учасником Московських міжнародних марафонів, де найкращий його показник – 42 кілометри за 3 години 54 хвилини, що для аматора дуже добре. Так що долати відстані – це уже постійна потреба Юрія, і Міжнародний надмарафон “Перемога” був для нього як свіжий ковток повітря…
Спорт
і фотографія – два супутники у його житті
Другому нашому учаснику Надмарафону “Перемога” Олександру Харвату вдало вдається поєднувати дві улюблені справи: спорт і фотографію. Випробовуючи свої сили, він власними ногами йде до нових країн, людей та пейзажів, які стають героями його фотосюжетів. Цього пробігу, зізнається Олександр, фотографував багато, та через насиченість, цілодобовий біг не вдалося зробити чогось особливого. Один із цікавих моментів трапився у Бресті, коли йому вдалося познайомитися з жінкою, ветераном війни, у честь якої було названо відому ракетну установку катюша. Жінка (Катерина) у той час працювала медсестрою у військовому підрозділі, де проводилися випробування установки.
Перший свій масштабний забіг Олександр здійснив у 2000 році. Це була грандіозна подія – Трансконтинентальний легкоатлетичний Надмарафон Миру “Париж-Москва-Сідней”. Учасники інтернаціональної команди марафонців пронесли вогонь Миру і Дружби через три континенти і фінішували в олімпійському Сіднеї. Взявши участь у цьому марафоні, Олександр з того часу не пропустив майже жодного забігу, що організовувала “Асоціація Міжнародний надмарафон”.
Тепер сліди його кросівок пам’ятає не тільки земля Євразії, а лишилися вони і в Африці, й в Австралії. У 2001 році у честь 60-річчя битви під Москвою пробігав Олександр околицями Москви, здійснював забіги Москва-Тбілісі, Санкт-Петербург-Севастополь, Москва-Тбілісі-Афіни. Брав участь у дитячо-юнацьких пробігах по Золотому кільці Росії. У 2002 році здійснював забіг Москва-Йоханнесбург. Планується дитячий забіг і нинішнього року Слов’янським кільцем (маршрут: Москва-Мінськ-Київ).
– І якщо раніше більшість, кістяк забігів становили переважно члени “Асоціації Міжнародний надмарафон”, – розповідає Олександр, – то в цього разу було багато новачків. І що приємно відзначити, підготовка їхня нічим не гірша, ніж у бувалих.
А загалом, кожен пробіг для спортсменів – це випробування. Вони мають бути добре підготовленими, невибагливими до погодних умов. Адже доводиться бігти у будь-яку погоду: чи то під дощем, чи під палючим сонцем. Сплять марафонці де доведеться, часто для них день міняється місцем з ніччю. У кожного спортсмена раціон харчування різний, але має бути невибагливим, бо в дорозі доводиться по-різному. Під час пробігів між містами вони готують самі собі їжу, в містах харчуються у кафе. Проте кожен із спортсменів намагається взяти з собою те, що вважає найнеобхіднішим для свого організму, для підтримки у ньому сили. Олександр перевагу надає меду, чорносливу, горіхам, куразі, лимону, родзинкам, з яких готує однорідну суміш – смачно, калорійно й укріпляє серцевий м’яз.
– І хоча марафони – події грандіозні, – говорить Олександр, – для них, та й, зрештою, загалом для спорту у нашій країні мало приділяють уваги. На всі прохання про хоч якусь фінансову допомогу чули єдину відповідь: “немає грошей”. Так що навіть квитки на поїзд доводилося купувати за свої кошти. Лише фірма “Спортмайстер” допомогла спортивним одягом, а “Кодак” надала фотопродукцію, – на такій не зовсім втішній ноті закінчив спортсмен.

Марина ДАНИЛЮК,
Рівне.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору