ЖЕРТВА САМОВПЕВНЕНОСТІ

Новоріччя Руслана вирішила зустрічати не у своєму рідному селі у Костопільському районі, а податися до бабусі у Рівне. Бо що цікавого знайде 16-річна дівчина у забутому Богом і керівниками та чільниками всіх рангів населеному пункті, де після смеркання надійно замикаються всі оселі. А в напівгнилому приміщенні місцевого клубу ні опалення нема, ні світла. Тут навіть миші не живуть, а кудись вибралися на зиму. До речі, Руслана свій День народження влітку відзначала в обласному центрі у кафе, де взагалі було “кльово”. Головне, що крім приятельок, хлопців, переважно студентів, було повно. І не один вертів головою за її переміщенням.
Руслана небезпідставно сподівалася, що і новий рік зустріне у Рівному не менш цікаво, різноманітно і захоплююче. А інакше й бути не могло — у колі друзів та знайомих.
Компанія й справді склалася „класна” і гідна поваги з усіх точок зору. Дівчата зібралися — краще нікуди, одна вродливіша іншої. Та й на адресу зовнішності хлопців нічого поганого не скажеш. Руслана також знала собі ціну і не пасла задніх у цьому добірному товаристві.
Як водиться, прозвучав урочистий тост за “старий” рік, що відходить, випили вина й за новий. Знайшлася й ще поважніша причина пригубити чарку: в одного із хлопців, якого звали Андрієм, якраз був день народження. Цей красунчик відразу чомусь сподобався Руслані. Вона йому також не залишилася байдужою, припала до душі. Приязнь дівчина відчула відразу після знайомства, через погляди, й це дивне почуття не залишало її увесь вечір — розмови, жарти, дискусії на найрізноманітніші теми, танці, співи лунали у квартирі іменинника до пізньої ночі. Добре, що його батьки напередодні подалися до кумів у Луцьк. Як і належить, вино пили всі. Правда, Руслана намагалася вживати його якомога менше, більше захоплювалась іскристим шампанським, хоча захмеліла разом із компанією. Але сама собі здавалася тверезішою від інших.
Під кінець застілля, коли більшість дівчат і хлопців пішли гуляти містом чи розбрелися по домівках, Андрій запросив Руслану у свою кімнату порозмовляти. І вона, не гаючись, згодилася.
У той святковий вечір вони переспали й Андрій став першим чоловіком у її житі. Хоча Руслані чомусь здавалося, що це трапилося не з нею, а з кимось із подруг, яка й розповіла їй цю неординарну новину. Наступного дня Руслана знову пішла у ту ж компанію, хоча іти не зовсім хотілося. При зустрічі Андрій спробував дівчину поцілувати, але вона відхилилася і рішуче та гордо заявила: все, що трапилося вчора, — лише невдалий жарт. Він знічев’я спантеличено підвів брови і витріщив очі. Потім, дещо заспокоївшись, відкликав її вбік і холодно повідомив: „Але я не жартував!” Хоча інтонація хлопця Руслані не дуже сподобалася, у веселій компанії через кілька хвилин усе забулося. Через два дні Руслана поїхала додому. Але десь за тиждень і Андрій разом зі своїм другом приїхав у село і розшукав її. Він побачив своє юне захоплення у клубі, який на честь свята почав працювати. Руслана стояла, обійнявшись, із якимось місцевим безвусим підлітком. Прибулі люб’язно запропонували їй покататися на “тачці”. Трохи повагавшись, згодилася, не вбачаючи у пропозиції нічого поганого, а тим більше підступного: “пацани” ніби нормальні.
Але не так сталося, як гадалося. “Нормальні пацани” відвезли її за село під ліс і там обоє зґвалтували.Після насилля і знущання Андрій злорадно повторяв слова, сказані після новорічного застілля: “Але я не жартував!”
Потім друзі-ґвалтівники відвезли Руслану до клубу і в буквальному розумінні слова викинули її із автомобіля. При тому Андрій єхидно процідив крізь зуби: „Я ще тебе знайду!”
Що означали прощальні слова Андрія, Руслана й досі не збагнула. Матері і навіть нікому із подруг про цю ганебну подію не сказала ні слова. Тепер після учнівських занять переважно сиділа вдома, а колись різноманітний маршрут звузився до краю: хата-школа-хата, інколи ще заходила у бібліотеку. Вона й досі боїться, що знову приїде Андрій і познущається над нею.
Як і рік тому, у вечірньому урочистому безгомінні вальсував снігопад. Проте не романтичні мрії снувалися у голові Руслани, а обтяжені гірким досвідом роздуми. Було до болю образливо, що її безпечність і самовпевненість призвели до ганебних наслідків. І не тільки вона з власної вини потрапила в лабети небажаних обставин. Таких прикладів десятки. Просто про них також ніхто не зізнається.
Адже лягати у постіль із черговим захопленням, як згодом зрозуміла Руслана, справа не тільки ризикована, але й нерозумна, що вбиває у дівчині людську гідність.
…Руслана на ґанку повернулася і повільно пішла до хати. Ступила крок у свою кімнату, неначе бездонну порожнечу. І раптом відчула, що стала зовсім іншою людиною, набагато дорослішою...
Ростислав ВАРЖЕЛЬ,
Костопіль.