Я ОДРУЖУЮСЬ БЕЗ КОХАННЯ!

Чомусь у літературі сільське життя описується як тиха ідилія подалі від згубного впливу цивілізації. На жаль, життя розвінчує і найкрасивіші міфи. Через брак коштів розвалюються (в прямому і переносному значенні) будинки культури. І молодь, кинута напризволяще, шукає жорстоких забав…
Цього року Ніна закінчувала медичне училище. Мріяла знайти роботу в районному центрі, вийти заміж. У село поверталася в піднесеному настрої: останній семестровий іспит склала на “відмінно”. Думала про те, як втішать її успіхи батьків, як щасливо засміється маленька сестричка, побачивши гостинці. Ось і зупинка. Вийшла з автобуса і спохмурніла: на лавці сидів Руслан. Цей високий нахабний хлопець чомусь вважав себе королем села і мрією усіх дівчат. Ніна йому не симпатизувала, але боялася і покірно терпіла періо-дичні залицяння.
– Привіт! Ти де пропадаєш? Зубрила екзамени?
– Зубрила, – погодилась дівчина і, побачивши батька, радо кинулася до нього.
Руслан провів її похмурим поглядом, але залишився на зупинці.
– Про що ти з цим вуркою говорила?
– Так, ні про що. Спитав, де була.– Він тобі не компанія. Вчора в клубі Романа, сусіда нашого, набив. Щоб я тебе з ним не бачив! – тато розсердився
не на жарт. – Ти чула?
– Чула.
Ніні не хотілося пояснювати, що коли розсердити Руслана, в селі можна і не показуватися. Скоро вона поїде на роботу, і ці проблеми залишаться в минулому.
До вечора розмова з батьком була забута. Допомагала мамі, потім подружки зійшлися і потягнули на дискотеку. Батьки наче щось передчували, не хотіли її пускати. Та врешті дівчата випросили дозвіл “погуляти годиночку” і веселою зграйкою побігли до клубу.
А там – музика, сміх, молодь… Танцювали, забувши про час. “Годиночка” давно пролетіла, та Ніна намагалася про це не думати. Руслана з “друзями” не було. Коли ще так гарно повеселяться!
“Найкрутіші хлопці села” прийшли після опівночі. Навіть здалеку було помітно, що вони п»яні. Руслан увесь час кидав похмурі погляди на дівчат. Запросив танцювати одну, другу. Врешті черга дійшла до Ніни.
Його брутальні обійми не лестили дівчині, але відштовхнути не наважувалася. Після танцю спробувала непомітно втекти. Сховалася за спинами подруг і попрямувала до дверей. На біду, Руслан саме вийшов з цигаркою:
– Ти куди ?
– Додому.
– Чого так рано?
– Батьки будуть сваритися… Не виспалася… Завтра рано вставати… – Ніна не знала, що вигадати.
– Багато говориш… Брешеш? – він глянув на дівчину якимсь каламутним і водночас холодним поглядом.
– Ні. Чесно… – вона справді злякалася.
– Тоді йдемо разом. Проведу тебе.
– Добре.
А що залишалося казати? Ігноруючи насмішкуваті погляди хлопців і заздрісні та жалісні – дівчат, Ніна швидко попрямувала вулицею. Перед тим, як пірнути за нею в темряву, Руслан озирнувся на своїх “дружків” – Тараса з Олегом:
– Ходіть з нами!
Втрьох вони наздогнали дівчину і мовчки пішли поруч. Вузенька знайома сільська вуличка здавалась тепер зловісною, час раптово почав тягнутися вдвічі повільніше. Ніна про себе молилася: “Швидше б дійти!” Хлопці почали підсміюватися. Руслан обійняв її, нахабно поцілував у шию. Дівчину затрясло від огиди, вона спробувала випручатися:
– Ти чого? Припини… Негарно якось…
– Негарно?
– Ну… Хлопці дивляться…
– А вони не будуть дивитися. Вони разом з нами. Ти ж не проти?
– Що?!
Потім усе потонуло в темряві: і її крик, і їхні брутальні домагання, і огида, і біль.
Зранку батьки знайшли доньку на подвір»ї: розірваний одяг, синці, сліди сліз на обличчі. Її всю трясло. Було соромно. Не хотілося жити. Вона дуже довго не могла розповісти, що сталося. Обурені батьки вирішили, що кривд-ники їхньої доньки повинні заплатити за все.
У в»язницю нікому з “героїв” іти не хотілося. Грошей, щоб відкупитися, вони теж не мали. А Ніна чекала дитину… Щоб уникнути проблем, Руслан запропонував дівчині вийти за нього заміж. Вона довго думала… Дитині потрібен батько, а хто її таку візьме? Погодилась.
Молодята одразу після весілля переїхали жити до райцентру. Все село обговорювало незвичайний шлюб, а особливо – слова, які Руслан сказав перед весіллям друзям: “Я одружуюся без кохання!” Соромно за скоєне йому не було.
Людмила СВІТЛИЧНА,
Рівне.