Рівне:

Створення та просування сайтів

Він мені сім’ю зберіг...

Таке життя 10-лип, 2008, 15:159 prov 1 173
Тепер Ганна цілими днями пропадає на городі, доглядає курей, гримає на лінивого пса Цезаря, який два рази на тиждень гавкає. Андрій також знаходить справу для своїх рук. Діти виросли, поодружувалася, живуть окремо. Тож ніби й нервових клопотів не повинно бути. Та все ж...
А в той день Ганна йшла вулицею і ледве стримувала сльози, хоча могла б поплакати й відверто: все одно у селі всі про всіх усе знають. Споконвіків тут так заведено.. І вже через годину сусідки обмінювалися міркуваннями щодо свіжої інформації: “Ганні з Рівного переказали, що Сергій із Ніною розлучаються. Тому вона така сама не своя. Син все-таки ініціатор цієї затії...”’
Тітка Маня підсумувала розмову сусідок:
— Нічого — не виздихають. Моя Руслана он три рази розводилася...
Почувши повідомлення Ганни, Андрій замовк, немов раптово онімів. Він завжди такий: якщо траплялось щось серйозне, йому не до розмов. Мовчав день, два, а потім сказав:
— Їдь, Ганно, у Рівне і розберись, що й до чого. Може, дарма паніку підняли. У нас це робити мастаки. Порозмовляй із Сергієм, а Ніну в обиду не давай. Вона хороша людина...
Вранці Ганна із важкою сумкою дибала на автобусну зупинку. Сварки сварками, а везла їм сало, яйця, смажену курку, яблука із власного саду. Але навіть по ході жінки можна було здогадатися, що сподівань на щось приємне дуже мало.
Ганна повернулася із Рівного ще сумнішою, ніж була до цього. Ніхто ні про що її не розпитував. І так зрозуміло, що “дипломатична місія” матері до скандального подружжя не увінчалася успіхом. Трохи відпочивши, розповіла Ганна Андрієві:
— 3айшла до них у квартиру, відразу відчула — не та оселя. Ніби і чисто, як раніше, і пироги напечені. І щокаста Оксанка на руки карабкається — “бабуся”, “бабуся”. А в кімнатах щось не так: віє холодком. Прийшов син із роботи, але нічого не розповідає. Потім пішов у коридор до телефону, щільно причинивши за собою двері. Ніна сказала: “Він з нею щовечора шепчеться по телефону”. Говорив довго, але нам нічого не було чути. Раптом як заволає: “Мати приїхала, залишуся вдома, сьогодні не зустрінемося!”, торохнув трубкою об апарат.
Ганна сиділа на табуретці, маленька, худа, згорблена, — дивитися страшно. І чому страждають батьки?! Сергій загуляв, може, щасливий. А мати хвилюється за сина, за невістку, за внучку. За невістку найбільше, навіть більше, ніж за сина... І перед нею соромно.
І Ганна продовжила розповідь:
— Він трубкою гримнув, а я в душі зраділа. Може, з тою посвариться і все минеться, життя подружжя налагодиться, ні, охолов трохи і знову їй подзвонив...
Через день Андрій сам наважився зібратися у Рівне. Наступного дня повернувся і йшов неспішно вулицею. Невгамовна тітка Маня вийшла до хвіртки:
— Як там справи?
— А що? Справи як справи.
Але Мані не вистачило сил стримати себе, відчепитися:
— Сергій живе з Ніною?
— Цікаве запитання. А з ким йому жити? Ніна законна його дружина.
І пішов далі, навіть не глянувши на сусідку.
Андрій нікому нічого не розповів, навіть Ганна тривалий час не знала, яка саме розмова у батька з сином відбулася. А вона й не розпитувала, щоб не ятрити рану. Хоча для себе вирішила: “Хіба в словах справа? Головне — Сергій залишився у сім’ї“.
...Через кілька років трапилося велике горе: помер Андрій. Він давно дуже хворів, але тримався, немов приховував від усього світу свій біль. А тут все, кінець... Приїхали дочки, сини, невістки і зяті, внуки, Усім верховодив старший син Сергій. Пом’янули батька. Завели розмови про різне. Сергій сказав: “Він мені, дурню, сім’ю зберіг”. Ніна сиділа заплакана, а поруч уже дві дівчинки, Оксанка і маленька Аллочка.
Після паузи Сергій продовжив: “Батько тоді приїхав і відразу відкликав мене в окрему кімнату: “Сергію, порозмовляти треба”. Ось ми сидимо один проти одного, розглядаємо один одного, ніби вперше бачимось. А він лише з притиском промовив: “У нашій сім’ї не розводяться. Раніше чим думав?”. І замовк. А я на нього дивлюся, бачу, що батько став старий, якийсь стомлений, блідий. Я не знав, що він дуже хворів: крім матері нікому не розповідав. Перед нами завжди сильним був. А тут очі сумні. Сидимо. І раптом мені так соромно стало, жах. Здалося, ніби я не дорослий чоловік, а шкідливий підліток. І дійшло до свідомості: куди мене заносить, яке ще кохання?! Чому випендрююсь. Хіба погану дружину маю? Батьки хвилюються, сестри, брати, жінка... Взагалі зрозумів: треба вибирати — або з Ніною залишаюся, або перед батьком худобою буду на все своє життя.
Він мене, напевне, наскрізь бачив. Я йому вголос нічого не сказав , а він знову промовив: “Домовились, значить, Сергійку!”

Ростислав ВАРЖЕЛЬ,
Рівне.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору