ТАТУЮВАННЯ: ПИСК МОДИ ЧИ БЕЗГЛУЗДЯ?

Походження слова “татуювання” деякі дослідники пов’язують із таїтянськими словами “та” – душа і “ату” – малюнок. Найбільше цього “живопису” в усі часи було зосереджено у місцях позбавлення волі. Зона – Мекка для любителів татуювання, вона ж – законодавець моди і “поліграфічна фабрика”. Звичай у засуджених робити „наколки” з’явився у середині 19 століття завдяки спілкуванню амурських і сахалінських каторжників із китайцями і корейцями. У кримінальному середовищі татуювання несусь зашифровану інформацію про їх власника. Присвоєння “незаслужених”, “неналежних” малюнків і написів у світі за ґратами жорстоко карається.
Розгадування таємного змісту того чи іншого натільного зображення – ціла наука. Восьмикутні зірки, орел із розпростертими крилами, розп’яття на грудях, офіцерські погони на плечах – все це знаки злодійської влади і авторитету. Зірки на колінних чашечках – “ні перед ким не стану на коліна”. Знак долара – “той, хто зламує сейфи”. Череп із кістками – “смертна кара замінена позбавленням волі”. Православний хрест – “кишеньковий злодій”. Широко розповсюджені серед засуджених також типові абревіатури, здебільшого російськомовні.
Розвиток технології татуювання йшов у ногу із загальним прогресом людства. Древні індійці користувалися костяною голкою. Пізніше з’явилося прошивання шкіри пофарбованою ниткою (звідси вислів – “шиті”), нанесення шрамів, рубцювання, а також припалювання, нанесення тавра розпеченим залізом. У японському клані “Якудза” досі використовуються із цією метою бамбукові палички.
У радянських армійсько-зоновських колах „наколки” інколи робили за допомогою своєрідних форм і штампів. Увіткнуті у шматок мила голки зображали контурний малюнок. Варто вдарити таким штампом об тіло – і ескіз готовий. Далі – чисте доведення зображення спеціальною машинкою, основу якої складав двигунець електробритви або аудіоплеєра. Барвник – чорнило, туш, а якщо такі недоступні – палена гума, розбавлена сечею.
На рубежі двадцятого-двадцять першого століть татуювання сміливо переселилася із армійсько-зоновських кіл у цивілізоване молодіжне середовище, на вулиці міст, з’явилися легальні майстерні, де згідно тарифу охочим наносять вибраний ними підшкірний малюнок. Інструмент – американський. Майстри-професіонали користуються фірмовими приладами, у яких частота удару голки досягає 50 разів за секунду і туш (спеціальна, не шкідлива для людського організму) подається автоматично із балончика.
Стійкість татуювання залежить від уміння майстра. Відомі факти, коли „наколку” носили понад 60 років. На деяких єгипетських муміях „наколки” добре видно й понині.
Що ж заманює молодь у “цивільні” майстерні татуювання? Одних – бажання виділитися. Других – цілком усвідомлена пристрасть до прикрашання тіла: адже гарне татуювання – це мистецтво. В Америці з’явилася мода оголювати зататуйовані місця. Треті – “косять” під блатних. Четверті – схиблені на різних повір’ях, прикметах і гороскопах – виколюють зодіакальні знаки та символи окультизму. Одному хлопцю у Києві екстрасенс порадив виколоти десятикутну зірку. Він такі і зробив, а через деякий час вдало одружився з дочкою арабського нафтового магната.
Чимало молоді з татуюваннями з’явилося останнім часом і на вулицях Рівного. Причому, дівчата не відстають від хлопців. Якщо відверто, то мені їх щиро шкода. Адже, як свідчать факти, на схилі літ носії татуювання дуже жалкують про те, що так бездумно повелися зі своїм тілом. Особливо, коли на тілі зображена чи написана якась дурниця. Уявляю, як почуватиме себе якась бабуся, коли малолітній внук запитає у неї: що означає картина рокерського змісту, зображена на руці вище ліктя. Пригадую, як в Одесі один мій знайомий моряк торгового флоту намагався позбутися татуювання з безглуздим змістом, яке наколов у молодості. Але куди б він тоді не звертався, нічого конкретного порадити йому не могли. Як і допомогти.
Тому перед тим, як підставити власне тіло під голку, неохідно добре подумати. Та й мода на татуювання може минути. Адже вона завжди була примхливою панянкою...
Ростислав Варжель,
Рівне.