Рівне:

Мілетій Вовчик викопав 129 колодязів

Головна 12-фев, 2009, 10:579 prov 893
Мілетій Вовчик викопав 129 колодязів


У травні 1942 року з Іванківців на примусові роботи до Німеччини гітлерівці вивезли біля восьми людей, і серед них – п’ятнадцятилітнього хлопчину Мілетія Вовчика. У житті він встиг пізнати лише гіркоту наймитівських хлібів, а ще чорне крило біди опечалило душу підлітка – у 1940 році померла матуся, прирікши синочка на сирітську долю. Батько на той час жив на Дубенщині, а причиною сімейного розладу стала оманлива Америка. У 1932 році Микита Вовчик збирався емігрувати до Парагваю, як це в пошуках щастя за океаном зробили деякі земляки. Однак дружина – мама Мілетія – категорично не погодилася залишити рідну землю. Цей різнобій у поглядах на майбуття родини остаточно розсварив подружжя. Отож у 1942 році за хлопчиною ніхто не побивався, відправляючи його на чужину…
ХТО КУДИ, А МІЛЕТІЙ – “НА РОДІНУ”
В Німеччині з Мілетієм сталося кілька пригод, які уже ніколи не зітруться із пам’яті. Важка праця на будівництві заводу настільки знесилила іванківця, що вирішив він “закосити” — кілька днів удавав хворого на енурез. Номер, як кажуть, пройшов: педантичний комендант табору завів “хворого” на комісію, яка рекомендувала йому полегшені роботи. Став Мілетій поволі звикати до цієї “пільги”, як одного разу випив пива — і біля станка зламав руку. Після цього руку взяли у гіпс, а до роботи не залучали. Щоправда, прибирав у таборі, мив посуд, підлогу, підносив їжу таким же невільникам, як і сам. За тими клопотами не зчувся, як закінчилася війна.
Після звільнення американці розмістили на аеродромі 5000 бранців. Там вони були захищені від есесівців, які, як загнані звірі, намагалися у відчаї звести рахунки з радянськими людьми. А через тиждень учорашнім остарбайтерам запропонували визначитися, куди хотіли б поїхати: у США, залишитися в Німеччині чи повернутися “на родіну”. Мілетій вибрав “родіну”, де рідні Іванківці, де мамина могила…
ОРДИНАРЕЦЬ КОМАНДИРА РОТИ
Радянські воїни зустріли співвітчизників із духовою музикою. Згодом учорашніх невільників постригли, відправили в лазню. Коли поголений і “з легким паром” Мілетій повернувся до своїх валіз із речами, то за ними і слід прохолов. Натомість йому вручили ложку і казанок.
Після трьох тижнів занять новобранці склали присягу на вірність Вітчизні, а тоді їх “потішили”:
— Ребята! Завтра поедем на войну с Японией!
Та вже наступного дня командири сердечно обіймали один одного, бо виявилося, що війна з Японією закінчилася.
Невдовзі ще одне цікаве повідомлення:
— Завтра отправляемся на Родину. Пешком.
Відтак півтора місяця вояки щодня долали по 45 кілометрів: 15 – до сніданку і 30 – до вечері. Щотижня було двоє вихідних, коли усі відпочивали біля населених пунктів.
Якось рядовий Вовчик завбачливо почистив чоботи офіцеру. Через годину юнака викликали до командира роти і зобов’язали бути його ординарцем. Відтоді Мілетій їхав на підводі, а то й на автомобілі. У його обов’язки, зокрема, входило влаштовувати для комроти нічліг. Цей 55-річний капітан віддавав перевагу помешканням, де проживали одинокі жінки. Звісно, ординарець знав смаки свого командира і намагався знайти для нього якраз таку квартиру.
Крім особливостей із квартируванням товариш капітан інколи полюбляв підживити військові будні хмільними враженнями. Якось на території Польщі порадив ординарцю продати місцевим газдам колесо від воза за дві пляшки горілки. Коли ж оковиту випили, командир роти вихопив пістолет і “під загрозою розстрілу” змусив ординарця знайти поляка, якому той продав колесо. Звісно, хазяїн залишився і без колеса, і без горілки…
“ВЫПУСТИТЕ ЭТОГО ДУРАКА…”
Цікаво, що отой півторамісячний піший марш вояків проліг і через Млинів. На ночівлю розташувалися біля костелу. Надумав Вовчик у рідній стороні відвідати у Муравиці хрещену матір свого брата.
— Ні, не відпущу! – чомусь категорично відрізав капітан, відмовивши у проханні відлучитися на годину.
Ображений ординарець відмовився їхати на автомобілі, а прилаштувався спереду колони у надії побачити когось зі знайомих. Але ні в Ужинці, ні в Підгайцях нікого із земляків не зустрів.
А на Панталії, куди прибула колона, її розформували і вчорашніх новобранців відправили у Донбас на шахти. Через рік Мілетій Вовчик зі своїм товаришем, ризикуючи бути засудженим на 5 років, утік із шахти. На залізничній станції Знаменка-2 його затримав військовий патруль. Як кажуть у таких випадках, діло запахло керосином. Однак кмітливий юнак викрутився. Пояснив, що з батьком їхали у Свердловськ, де служить брат. На одній із станцій батько відстав від потяга. Цю легенду Мілетію довелося повторювати кілька разів.
— А денег у тебя нет? – запитав офіцер.
— Денег нет, возьмите куфайку, — зголосився наївний утікач.
Офіцер зі злістю вдарив в обличчя затриманого:
— Выпустите этого дурака, пусть едет! – наказав підлеглим. А “дураку” тільки того й треба було.
Витримавши нелегкі повоєнні випробування, невдовзі Мілетій Вовчик дістався додому…
ВИКОПАВ 129 КРИНИЦЬ
Не довго парубкував колишній остарбайтер, а цього ж повоєнного 1946-го року одружився – “пристав” у Косарево до дівчини, яка теж пізнала смак гітлерівської неволі. Кілька разів довелося вчорашньому остарбайтеру добиратися курними шляхами у Млинів: у військкомат, до слідчого НКВС. Річ у тім, що спритні чиновники “шили” йому справу про підробку документів, бо дата народження “не плясала”. Діловий і пробивний тесть, у якого два сини загинули на фронті, навів місток порозуміння з отими чиновниками, тож від зятя відчепилися і у військкоматі, і в НКВС. Ні армія, ні ФЗО йому уже не загрожували…
Уся трудова діяльність Мілетія Вовчика пов’язана з місцевим колгоспом: працював у млині, підвозив пальне до тракторів, сторожував на фермі…
А ще Мілетій викопав 129 колодязів! Лише у Новоселівці 25, а ще в Іванківцях, Косареві, Мошкові, Маслянці, Демидівці та інших населених пунктах Рівненщини. Найглибшу криницю викопав у Іванківцях – 60 метрів. Копав переважно взимку, бо роботи по господарству менше. Зізнається, що найстрашніше було тоді, як бетон подавали на глибину. Мав правило: ні грама горілки в рот не брати, коли ліз у криницю. Коли піднімався на поверхню, то, звісно, “сухого закону” не дотримувався. А ще Мілетій Вовчик сім разів кидав курити… І як не написати про таку диво-людину, за життєписом якої можна зняти гостросюжетний фільм…
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.
Схожі новини
Комментарии - всего 2

Dcerdecen 13-фев, 16:40

Это конечно всё весело, но я вообщето нашёл этот сайт чтоб скачать бесплатно программы хотя и другой интересной для себя информации сдесь нашёл включая и эту новостюху.

grang 16-фев, 22:20

Кремезний, мабуть був чолов"яга
Створення та просування сайтів Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Календар
«    Август 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31 
Вгору