Рівне:

Створення та просування сайтів

Подружжя помінялося ролями

Таке життя 12-лют, 2009, 11:079 prov 1 217
Дарина і Богдан одружилися на другому курсі. Їй було дев’ятнадцять років, йому — двадцять три. Дарина вступила в університет майже відразу після школи, а благовірний — після служби в армії. Але першу скрипку у молодій сім’ї все ж взялася грати дружина.
Бо характер у Дарини виявився бойовитіший, твердіший та стійкіший. Між іншим, безтямно закоханий Богдан із радістю підкорявся своїй половині. Запропонувала жінка почекати із дітьми — жодним словом не заперечив. Стало важко жити на дві стипендії — пішов шукати заробітків.
І ось подружжя закінчило навчання. Богдан став інженером на виробництві, а Дарину зарахували до аспірантури. Вчасно захистилася і потім народила сина Артемка. Згодом, коли настали інші часи, із властивою їй наполегливістю почала підштовхувати чоловіка: “Всі займаються бізнесом, а ти що?! Нас нині уже троє...”
Богдан підкорився, без жалю розпрощався із недолугим і жалюгідним виробництвом, відкрив свою справу. І... прогорів. Всі заощадження пішли на те, щоб розплатитися із кредиторами. Ледь виплуталися із боргів.
— Богданчику, ти посидь з Артемчиком, — запропонувала Дарина, — а я піду працювати.
І молода матір плюнула на кар’єру науковця, сміливо створила фірму, й справи пішли на лад. За чотири роки із хороброго дилетанта із вченим ступенем, яких тепер хоч греблю гати, вийшов грамотний підприємець-професіонал і досвідчений керівник. Тепер Дарина — виконавчий директор фірми. Хоча вона спочатку і не розраховувала, що під її керівництвом працюватиме кілька десятків людей.
Сім’я зітхнула із полегшенням — фінансові проблеми відступили. Але апетит приходить підчас обіду. З’явилися нові потреби.
Зробили шикарний ремонт у квартирі. Купили іномарку. Син пішов у перший клас. Богдан вдома крутився, мов заведений, умудряючись робити кілька справ одночасно: прав білизну, готував обід, перевіряв у Артема уроки, а також одним оком дивився по телевізору футбол.
Якраз у той період Богдан загубив усіх шкільних товаришів і друзів юності: вони його не змогли зрозуміти. Казали: “Став бабою!” А нових так і не надбав. І де їх було і коли шукати?! Інколи, три-чотири рази на рік, віддавали данину традиції і ходили на дні народження до когось із однокурсників чи співробітників Дарини. Зустрічалися, допізна гомоніли і знову розбігалися на рік, без переживань і співчуття.
Чи є друзі у Дарини? Шкільні та інститутські подруги стали їй нецікаві, і вона обірвала будь-які зв’язки. “Мої друзі — нинішні мої колеги, — так відповідала вона на це запитання. — Частіше чоловіки. Бо у бізнесі жінок обмаль...” І додала, що читає жіночі журнали і такі ж романи. Очевидно, через нестачу жіночого спілкування.
Можливо, щоб утвердитися у житті як жінка і матір, Дарина вирішила народити другу дитину. “Навіщо тобі друга, якщо ти першій уваги зовсім не приділяєш”, — перелякався Богдан, дізнавшись про вагітність дружини. Їй справді катастрофічно не вистачало часу навіть для сім’ї і дитини. Дарина максимум могла собі дозволити раз на тиждень перукарню чи косметичний салон. Артем ріс татовим синочком і до матері ставився врівноважено, але без трепету, як діти в інших сім’ях. Він всі проблеми малюка звик вирішувати з батьком. У футбол і теніс хлопчина грав із Богданом.
— Ти навіть не знаєш, де лежать синові речі, у що він полюбляє бавитися і хто його друзі, — аргументував тридцятип’ятирічний чоловік. — Ти й про другу дитину не будеш турбуватися. Я ж не можу усе життя сидіти вдома за няньку. Думав, що трохи підніму на ноги Артемка, і повернуся на роботу. А тут...
— Куди ти повернешся?! — розсміялася Дарина. — Ти уже хронічно відстав. Можеш поставити хрест на своїй кар’єрі, коханий. Та й навіщо вона тобі? Бісишся з жиру...
Богдан ледве не задихнувся від образи. А вперта Дарина все наполягала на своєму. Купила модний одяг для вагітних, і весь час невтомно повторювала, що цього разу обов’язково народиться дочка. Вона вже й ім’я їй придумала: Настя.
Йшов Богдан містом і розмірковував, що дарма він так різко відреагував на повідомлення дружини. Нехай народжує. Йому ж не звикати до дитячого плачу і безсонних ночей. Тим більше, що нині можна успішно обходитися без пелюшок. Відчепив памперс і викинув у сміття. Повз Богдана проїхала дитяча коляска із відкинутим верхом. У колясці, яку віз чоловік, смачно смоктала палець чарівна принцеса. “Виходить, я не один такий вусатий нянь у Рівному”, — заспокійливо подумалося. І Богдан безнадійно махнув рукою...
У кінці листопада Дарина народила доньку Настю, як і хотіла, хоча Богдан пропонував назвати Марією, на честь своєї покійної матері. А через два місяці дружина повернулася до виконання своїх службових обов’язків. Серед дня вона приїжджала додому: пообідати і погодувати дитину. Все інше, як Богдан і чекав, лягло на його плечі. Чоловіка вистачало на немовля, десятирічного Артема і вишукані смачні обіди.
— Чому ти не наймеш няню, — якось запитала Дарину подруга. — Тоді Богдан зайнявся б своєю справою.
І почула категоричне заперечення: дітей повинна виховувати рідна людина. Якщо їх виховуватиме чужий — то й виростуть вони подібними на чужого.
— Я б так не змогла облаштувати сімейний побут, як це вдалося зробити моєму чоловіку, — якось зізналася Дарина. На що Богдан лише безпорадно розвів руками...
Ростислав ВАРЖЕЛЬ,
Рівне.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору