Рівне:

Створення та просування сайтів

Новий рік в ополонці

Актуально 12-січ, 2006, 09:469 prov 1 163
Кажуть, людина проживе рівно стільки, скільки їй відміряно на небесах. З цією тезою таки можна посперечатися, адже у великій мірі здоров»я людини знаходиться у її руках. Одні, подружившись із зеленим змієм, і дня не можуть прожити без чарки, інші вкорочують собі днів гірким тютюновим димом, а деякі й того гірше – гаснуть під дією наркотиків. Проте є люди, які обирають кардинально інший життєвий шлях, як от 85-річний рівнянин Андрій Дзівак. Обравши здоров»я, а не небезпечні тимчасові задоволення, чоловік, пропрацювавши 33 роки водієм таксі, так і не дізнався, що таке лікарняна відпустка.
І це притому, що і влітку, і в люті зимові морози пан Андрій на своєму робочому місці не одягав нічого теплішого за сорочку з коротким рукавом. А все – завдяки здоровому способу життя і моржуванню, яким Андрій Дзівак займається вже п»ятдесят років поспіль.
— Все почалося з хвороби, – зізнається чоловік. – Дав про себе знати радикуліт та ще деякі болячки загострилися. Я вирішив, що потрібно шукати шляхи лікування й підтримки свого здоров»я. Тоді й дійшов до висновку, що загартовування було б найрезультативнішим методом. Почав здійснювати щоденні вранішні прогулянки на природу – 2 кілометри в одну сторону і 2 –назад додому. Мій шлях завжди пролягав повз річку. І дуже скоро відчув, що самопочуття значно покращується.
А якось у травні на прогулянці чоловік вирішив ще й поплавати. З того дня до прогулянок додалися водні процедури. Але минало літо, наступили осінні незатишні дні, та Андрій Дзівак не переставав контактувати з водою. Вабила ідея продовжувати плавати і в морозну погоду. Так і сталося. Настали морози, випав сніг, але Устя не повністю покривається льодом, тому й мав змогу морж-початківець продовжувати свої оздоровчі процедури.
Майже рік пан Андрій займався загартовуванням наодинці, а згодом у нього з»явився компаньйон. З часом до них почали приєднуватися й інші. І коли у колективі стало семеро моржів, у 1958 році вони здійснили перший заплив на Басівкутському озері. А у 1962 році у Рівному уже була секція моржів, відома багатьма запливами. До речі, серед них було і декілька жінок-моржів.
– Звичайно, набагато веселіше будь-якою справою займатися не самому, а з кимсь у компанії, – розповідає пан Дзівак. – Тому було приємно, що те, чим я на Рівненщині розпочав займатися першим, комусь сподобалося, хтось це підтримав. Тим більше, що коли ми в Рівному вже мали секцію моржів, ніде на території Західної України таких сміливців ще не було. І на початках на нас дивилися, легко кажучи, як на диваків. Бо такий метод загартовування як моржування нашим людям був неприйнятним або ж просто незрозумілим. Так уже в нас заведено: коли хтось біжить, то обов»язково має когось наздоганяти чи від когось утікати, а коли біжить сам, бо так йому хочеться, – це вже щось, що не відповідає нормі. Та ми ніколи не зважали на косі погляди в наш бік, бо знали, що справа, якою ми займаємося, корисна для нас і для нашого здоров»я.
З року в рік секція моржів обростала новими людьми. Але оскільки цей метод загартовування надзвичайно суворий, то, як розповів Андрій Дзівак, не кожен, хто приходив, витримував режим, і постійно та чи інша людина відсіювалася. Бо в цій справі не допускається чванькуватість, мовляв, подивіться, я можу вскочити в крижану воду. Потрібен серйозний підхід. Також багато залежить і від організму кожної взятої окремо людини, який абсолютно по-різному звикає до екстремальних умов: одним це дається легко, інші звикають з великими труднощами. Але постійно на місце тих, хто покидав секцію, не витримуючи важких умов, приходили інші люди... А у шістдесятих роках, коли, збираючись всі разом на Басовому Куті, моржі робили запливи, сюди почали масово сходитися люди – це стало видовищем.
Андрій Дзівак твердо переконаний, що для моржа-початківця головне наважитися прийти взимку до ополонки і взагалі добре буде, коли він вмокне в крижану воду хоча б якусь частину руки чи навіть один палець. Це не просто хороший, а дуже хороший початок, коли хтось уже наважився на те, щоб у мороз прийти до ополонки. Бо ж до всього людина та її організм звикають поступово. Тому найкраще водні процедури розпочинати влітку, щоб кожен рівномірно зі змінами в природі і з нерізкими перепадами температур призвичаювався до будь-якої погоди.
– Я завжди раджу початківцям: на озеро швидко, а з озера ще хутчіше, – ділиться досвідом пан Андрій. — Бо головне – не переохолоджуватися, аби не захворіти. Для цього з собою завжди варто мати якусь теплу річ, котру можна було б одягнути після купелі. І тоді хутенько додому, щоб не перемерзнути і повернутися в домівку зігрітим.
– Майже п»ятдесят років займаюся моржуванням, а ніколи не задумувався: наскільки воно мені потрібне і чи потрібне взагалі, – зізнається Андрій Дзівак. – Просто встаєш вранці і відчуваєш, що тобі чогось не вистачає. Це можна порівняти з наркоманією, проте ефект зворотній – моржування не шкодить, а допомагає. Ці процедури входять у щоденний розпорядок як необхідність, що надає заряду енергії на весь день. Усвідомлюєш, що саме від них залежить твоє здоров»я, твоя бадьорість.
Хоча з роками здійснювати щоденну чотирикілометрову прогулянку з водними процедурами для чоловіка похилого віку стало не зовсім під силу, але цієї справи він покидати не налаштований. Коли є змога, завжди радий поплавати в ополонці. Наприклад, на змаганнях 2002 року він подолав 25-метрову відстань за 48 секунд – це досить хороший результат. Не обходиться без ветерана моржування також на щорічних новорічних запливах. Своїм прикладом він надає наснаги молодим і ще не зовсім сміливим морженятам.
Марина ДАНИЛЮК,
Рівне.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору