ГРОМАДЯНИН О

Закінчення. Поч. в № №10-19
Поки мрійник оглядає вершину, реаліст готує драбину. Громадянин О все життя віддавав перевагу реалізму. Це стало відомо широкій громадськості лише днями завдяки його щоденнику, проданому синочком Петрусем газеті «Сліди мамонта». У ньому громадянин О писав: «Делікатність для мене – найперше. Вона – потужний двигун мого службового зростання. Якби не делікатність, давно загримів би за грати.
Делікатність почала проявлятися в мені ще в шкільному віці. Завдяки їй я зумів відправити достроково на пенсію за станом здоров’я класного керівника. Зробив це досить просто: поцупив у директора школи мобілку і підсунув її класному керівнику. Із запискою, що це йому подарунок від керівництва школи. Класний керівник, зрозуміло, на радощах побіг директорові дякувати за увагу. А той відразу впізнав свій апарат. Інсульт укупі з інфарктом класному керівнику був гарантований. А мені батьки двієчників гірського велосипеда у складчину купили. За усунення вимогливого вчителя.
У студентські роки мене тричі хотіли вигнати з університету. Були б і вигнали. Бо навіть батьки погоджувалися з рішенням ректорату. Та я згадав про делікатність. Я розповсюдив чутки в університеті, що зірвав джек-пот у “Супер-лото”. 10 мільйонів гривень! І що половину суми хочу віддати навчальному закладу. Ректор негайно наказав видати мені диплом фахівця, попри те, що я був першокурсником.
Поки з‘ясовували істину, я встиг побувати на різних посадах. Завдяки тій же делікатності. У заяві на прийом я після підпису дрібнесенькими літерами дописав, що є позашлюбним сином відомого в Європі кримінального авторитета.
Таким чином дістався парламенту, де нині перепочиваю. Утім, і тут не обходжусь без делікатності. Кілька разів тишком-нишком покусав своїх опонентів. А ще кілька разів підставив підніжку спікеру під час всепарламентської бійки, коли той намагався втекти із сесійної зали.
Щопрада, про делікатність я забуваю в одному випадку: коли пробиваюся до каси за грошима. Натяканням та нашіптуванням розмір зарплати, пенсії та премії не зміниш. Що написали – те й отримуй.
І ще зізнаюся, що готуюся проскочити в президенти. Моя делікатність, гадаю, дозволить мені достроково посісти найвищу в державі посаду. Учора на шляху до мети вже зробив перший крок: мініатюрною пилочкою в сесійній залі делікатно підпиляв ніжку президентського крісла…”
Замість дати стояло резюме: “ Згорів унаслідок зіткнення сідниці з керівним кріслом. Нехай розпорошаться вороги мої по інших партіях!”
Внаслідок цього розголосу міська трупарня розширила види своїх послуг: почала приймати на зберігання і політичних трупів. А громадянина О, який мимохідь підкинув ідею, її колектив прийняв у почесні члени.