Рівне:

Створення та просування сайтів

Довгоочікуване щастя

Газета СВ 04-жов, 2007, 16:389 prov 1 431
Але, коли прочиняла двері до свого затишного гніздечка, то почувалася самотньою. Єдиний синочок Ігорчик врешті одружився і... дуже розчарував її своїм вибором. Бо мріялося не про таку невістку. “Це безумство, — заламувала тонкі, доглянуті пальці, — одружитися з дівчиною із глибокої провінції!”. Потому звично заварювала собі зелений чай і зі смутком думала, що категорично не схвалює вибору сина — і крапка. Хіба не ясно, на що повелася дівчина з глухого села, яка не вступила до інституту, але натомість привабила неодруженого хлопця, її синочка?

І от маєте результат. З першого ж погляду вона зненавиділа це створіння. Усе поривалася розповісти Ігорчикові, що насправді Оксані потрібні квартира і прописка в місті, та все стримувалася. Вона, інтелігентна жінка, не дозволить собі провінційних істерик.

...А Оксана й не сумнівалася в почуттях свекрухи й на любов її не розраховувала. Тільки-но за Ігорочком зачинялися двері, невістка навіть з кімнати не наважувалася виходити. О, ця квартира не могла бути її домом. Це зрозуміло. Тому, аби не дратувати і без того вкрай стривожену свекруху, Оксана завмирала на дивані зляканим звірятком. Здається, дихнеш голосніше — і стеля впаде на голову. А на голову свекрухи аж ніяк ніщо не має і не мусить упасти. Вона — мати її коханого чоловіка. І нічого тут не вдієш. Кохаєш одну людину, отже, маєш приймати і тих, хто єдиний і дорогий для неї.

...Мама її чоловіка, певно, нізащо не повірила б, якби Оксана ось так взяла й сказала: кохаю вашого сина до безтями! А він, оберігаючи кохану дружину від зайвих клопотів, не відпускав її працювати. Тож Оксана мовчки прибирала у помешканні, прала, варила обід. А двічі на тиждень йшла на базар чи по крамницях і намагалася не з’являтися у квартирі цілий день. Так ліпше усім...

... Того дня свекруха звичним владним рухом набрала номер таксі й поїхала в перукарню: треба б і зачіску обновити, та й манікюр можна було б зробити. Щось нерви вкрай розхиталися. Та через те, що приїхала завчасно, вирішила кілька хвилин прогулятися біля розкішних вітрин у центрі міста. І раптом в авто навпроти побачила “любу” невістку. Щаслива Оксана замислено всміхалася і раз по раз позирала на годинник. Поспішає... Боже, та вона на побачення летить!!! Свекруха, здавалося, задихнулася від обурення. Мало того, що вона не кохає її єдине дитя, то ще гидке створіння сміє зраджувати Ігорчика. І моторна “свекрушище”, так і не переступивши порога перукарні, помчала до сина на роботу.

...Додому повернулися обоє. Ігор не йняв віри материним словам. Йому здавалося, що якби побачив Оксану й зазирнув їй у вічі, то все одразу зрозумів би. Та її не було. Повернулася вона тільки пізно ввечері з сумками й пакунками. Стривожено глянула на чоловіка: “Щось сталося?”. І те, як вона спитала, одразу ж розтопило Ігореве серце. Немає підстав не довіряти їй. Немає — і годі! Мати збагнула, що програла, й вирішила сама вистежити невірну, щоб не бути голослівною, а бити фактами...

... Того дня, коли Оксана нібито пішла за покупками, вона вже сиділа у таксі й сумно думала про те, як жаль, що немає в неї доньки. А могла б бути, коли б не той викидень у вісім місяців, коли вона впала і втратила свою дівчинку. Відтоді завше думала про це й уявляла, якою була б її донечка в рік, два, три... Вона неодмінно мала б блакитні оченята й величезні банти.... Як вона тоді не збожеволіла? Так-так, народився Ігорчик, біль притупився. Але думки про дівчинку, доньку, яка розрадила б її, не полишали ніколи.

Так, Ігор добрий, чуйний. Але в нього — робота, і от тепер — Оксана! Овва, аж ось і вона. Ти ба, як прудко чкурнула у прочинені двері таксі. “За ними”, — веліла Ольга водієві. І вони рушили майже одночасно — авто невістки й свекрухи.

...Оксанине таксі спинилося біля невеличкого будиночку на околиці. Ольга ж вирішила зайти з іншого боку будівлі. Але там ріс густий бузок, тож ні побачити нічого, ні почути не змогла. І свекруха вирішила діяти навпростець.,, Просто взяла й відчинила двері. І остовпіла...

У кімнаті на дивані сиділа її невістка, а біля неї — трирічна дівчинка у блакитному платтячку й з бантами. Дівчинка дивилася на Оксану великими блакитними оченятами, їла апельсина й запитувала в мами: “Мамочко, забереш мене звідси? Ти ж мене дуриш щоразу. Сьогодні тьотя Іра сказала, що ніякого татка нема. І бабусі нема... А яка вона, та бабуся?”.

“Ну...— замислилася Оксана. — Вона добра і красива. Вона на тебе чекає, але... хворіє. А татко на роботі, і я поки не можу забрати тебе до них...”. А коли підвела очі й побачила у дверях свекруху, то оторопіла й інстинктивно прикрила доньку.

— Не слухай маму, — сказала та, стримуючи сльози.

— Я сьогодні заберу тебе до себе і до татка...

Жінка й незчулися, як Наталочка вирвалася з обіймів мами і кинулася до бабусі: “А в неї голос ніжний”, — подумала Оксана. І вони, переглянувшись, уперше приязно усміхнулися одна одній.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору