Ветерани в’язничних нар

Не позаздриш адміністраціям та обслуговуючому персоналу соціальних закладів. Часто “зверху” сюди надсилають підопічних, які не є ветеранами праці, а швидше ветеранами в’язничних нар. Вийшовши на волю з місць, де небо у клітинку, вони “колотять” звичайний розпорядок притулків, будинків-інтернатів, установлюють “свої” закони: зобижають немічних стареньких, порушують дисципліну, а то й здійснюють кримінальні проступки. Серед 225 пацієнтів Дубенського будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів таких всього восьмеро, та клопотів вони завдають чимало.
Жменька престарілих колишніх рецидивістів, котрі свого часу скоїли злочини (кілька з них відбували терміни за вбивство), перебравшись з-за ґрат на “цивільні харчі”, не поспішають міняти власну психологію. Ото й виникають час від часу в закладі “спалахи” НП. Обминемо дрібні крадіжки, окремі випади проти “лохів”, рукоприкладство. Скажемо про речі серйозніші. Роки перебування на в’язничних нарах наклали відбиток на їх поведінку. Та й відвикати від “своїх” законів, звичок вони не поспішають. Тим більше, що половина – “пахани”, тобто авторитети в певному “середовищі”. Зустрінеш на вулиці непримітного спокійного пенсіонера – ніколи не подумаєш, що на Володимирові Климентові “висить” 31 рік перебування за ґратами. Свого часу колишній військовий льотчик-донеччанин застрелив власну дружину та її коханця. Потім було ще одне вбивство, уже в “зоні”. Помотала доля Судьбу (таке має прізвище) по закладах, де небо видно у клітинку. Нещодавно потрапив під потяг, втратив стопу. На “прожиті” роки інвалід дивиться по-філософськи спокійно. Вважає, що від свого хреста нікуди не подінешся. В будинку-інтернаті ось уже восьмий рік. Умови тут непогані (про це і в Президентську канцелярію писав): годують чотири рази в день, як косарів, на голову не крапає, газ, тепла вода, в палатах – кольорові телевізори. На кожного раба – по півпрораба (це так про 105 осіб обслуговуючого персоналу). Що пенсії нікудишні, то самі винні, бо робочого стажу у колишніх зеків катма. Та “пахани” цим не вельми переймаються. Можна “лоха” обіграти у карти, склотару збирати, підзаробити у людей. Селяни не відмовляються від дешевої робсили, коли треба дати лад картоплі, овочам, цукровим – на пляшку завжди заробиш. У крайньому разі є ще крадіжки. Правда, правоохоронці не дуже дають розгулятися, прикрили кілька “точок”, де можна було на самогон обміняти посуд, постільну білизну зі штампом інтернату. А ще не раз трусили після крадіжок із сусідських обійсть. До речі, одного зі зниклих мешканців “кримінального” корпусу за постійні крадіжки знову повернули до в’язниці. Дізнався, що до прийняття нового Кримінального кодексу України такі “герої” підпадали під визначення “особливо небезпечні рецидивісти”. Зараз такого визначення немає. Цих людей направляє в будинок-інтернат на загальних підставах обласне управління виправно-трудових колоній. У попередні роки таких незвичних “підопічних” було значно більше.
Найвірогідніше, проляже в камеру доріжка ще одному “пахану”. В Мухомора, зека з кількома судимостями Івана Петрука, міліціонери вилучили обріз. Саморобний приклад, зварений із металевих шматків спусковий механізм, виготовлений із трубки ствол. А у стволі – патрон від мисливської рушниці. Експерти встановили, що пристріл не “іграшковий”, він придатний для стрільби, небезпечний для людського життя. Цікаво, для чого дідугану знадобився обріз? Його сакраментальна відповідь, що обріз пенсіонер “випадково знайшов”, звучить щонайменше наївно.
Був ще випадок, коли за давні “борги” Іван Яцюк (сидів у Вінниці) порізав “чужого” (сидів у Городищі). За вбивство винний знову повернувся у тюрму, на цей раз “відсидка” триватиме довічно.
Зрозуміло, різні люди є серед звільнених із тюрем. Одних досить насварити, інших треба пожаліти. Й не усім мешканцям приміського села до вподоби сусідство з “такими” інтернатівцями. Та дійсність така, що мусять десь притулити на старості голови учорашні зеки-рецидивісти. Кількість їх із кожним роком зменшується. Знаючі люди подейкують, що до пенсійного віку у в’язницях дотягують не так уже й багато з тих, кому відмірює строк на життєвій ниві Феміда. Милосердні земляки в більшості схильні до думки, що не можна викидати за борт тих, у кого психіка нестійка, хто не один десяток літ провів у в’язницях, ставши своєрідним “ізгоєм” суспільства. Перебування в пенітенціарних закладах дуже рідко приводить засуджених на шлях істини.
Тепер ви розумієте, чому вісімку колоритних постатей розмістили в окремому корпусі, за ними наглядають дужі чоловіки-санітари. Бо ніхто не скаже, якого “коника” може викинути той чи інший “пахан”, який хоч і розміняв сьомий десяток літ, але не звик навіть на старості жити по-людськи, а тільки “по понятіях”.
Василь Яноші,
Дубно.