Братки по фєні не базарили. Або історія королівства «зона»

Кримінальний світ — це цілий окремий вимір зі своїми звичаями й законами, елітою та рядовими. Навіть історія, мова та культура в нього теж свої.

ПОЧАТКИ В’ЯЗНИЧНИХ ПОРЯДКІВ
Історії “блатного” світу — майже сто років. На початку минулого століття в Російській імперії кращою стала робота поліції. Це змусило здригнутися весь кримінальний світ того часу і відповісти об’єднанням банд та зграйок в один злочинний клан. Через певний час у нього почала з’являтися своя символіка, “мова” — засіб таємного спілкування — та зв’язок (своєрідна пошта). “Зоною” на той час була каторга — “пращур” ГУЛАГу.
Спочатку у в’язницях ієрархії не було. Лише згодом почали формуватися щаблі тюремної влади. З’явилися чотири прошарки рецидивістів: “шпана” (або “шпанка”), “храпи”, “івани” та “гравці”. Найнижчий прошарок — “шпана”. Далі “храпи”, які завжди були нейтральними і уникали будь-яких конфліктів. До “іванів” зараховували розбійників, грабіжників, які здобули собі владу за допомогою фізичної сили. Елітою вважалися “гравці”, які сиділи за шахрайства в клубах. Більшість із них були шулерами. В середині своєї касти “гравці” дотримувалися жорсткої дисципліни, мали охорону (з “іванів”) та тримали спільну касу.
З появою Радянського Союзу почався в’язничний розквіт. Ув’язнювали багатьох, і не завжди за порушення закону. Тоді ж з’явилися й “злодії в законі”. Довгі терміни ув’язнення робили для людей в’язницю рідною домівкою. Така “армія” вимагала своїх генералів. І їх створили. Подейкують, що самі чекісти вибирали авторитетів. “Злодіями в законі” ставали шулери. Вбивство чи образа “законника” жорстоко каралися. Як правило — смертю. Будь-який рядовий вважав за честь помститися за авторитета. За це месника просували “вгору” по ієрархічних сходах.
ФАБРИКА МАНІЯКІВ
А драбина ця росла і вже у 40-х роках мала більше щаблів, ніж на початку. Найбільш зневажуваною кастою зони стали “ображені” та “опущені”. До цієї категорії потрапляли пасивні гомосексуалісти, люди, котрі скоїли статевий злочин, та жертви знущань на зоні. “Опущених” ще називають півнями, маргаритками, вафлерами, вони мають окрему територію — так званий “півнячий куточок”. У камері вони сплять біля туалету або під нарами. Інколи ображених змушують робити собі ширму, щоб відгородитися від співкамерників. У їдальні вони також мають свої окремі столи та лавки — “півняче гніздо”. Коли звичайний зек ненавмисне сідає у “півняче гніздо”, він стає “законтаченим” і втрачає повагу інших.
У їдальні вони користуються особливим посудом. Тарілка, кружка та ложка в них продірявлені. Тому, щоб суп або чай не виливалися, опущені закривають дірку пальцем.
“Півням” забороняють митися разом з усіма. Їх змушують мити туалети. Якщо “опущений” відмовляється, його можуть відлупцювати ногами (руками не можна) або навіть убити. Багато з таких накладають на себе руки.
Розмовляти з “опущеними” не можна. З ним спілкуються тільки “статевим способом”. На прогулянці вони завжди йдуть останніми, бо не мають права підходити до зека ближче, ніж на три кроки. Також “півні” мають поступатися дорогою іншим, щільно притиснувшись до стіни. Будь-яке порушення законів зони карається мордобоєм.
“Півнем” можуть зробити в ізоляторі за різкість у розмові з авторитетом. Часом “тарілочку з дірочкою” дарують за інтелігентність чи манірність.
Лікарі, які вивчають психіку маніяків, стверджують, що майже кожен з них свого часу став жертвою сексуальних знущань в армії чи на зоні (сумнозвісних Чикотилу та Сливку опустили в казармі). Отож, “півняче гніздо” плюс збочення — і маніяк готовий.
БЛАТНИЙ ПРАВОПИС
Володимир Даль назвав злочинний жаргон “блатною музикою”, яку в минулому столітті писали міські грабіжники й шулери. Жаргон у них називається “фєня”. До речі, вітчизняна “фєня” дуже схожа на мову деяких етнічних груп Африки та Греції.
Деякі дослідники вважають, що в VІІ столітті на Русі проживав афенський народ. Він з часом зник, залишивши після себе тільки міфічні легенди. Археологи не відкидають таку версію, але і прямих підтверджень цього теж немає.
Мова афенів передавалася з покоління в покоління. Врешті-решт, нею почали спілкуватися найбідніші прошарки населення й циркові артисти. Афенською мовою не просто розмовляли, нею складали шифровки, змісту яких чужі не розуміли.
Згодом жаргон поширився у злочинному світі, зокрема на каторгах. В’язні навіть часто забували властиву їм мову, плутали слова та вислови. Кожна в’язниця й злочинна група доповнювала жаргон новими “перлами”.
Той, хто не володіє «фєню», не може розраховувати на визнання його авторитетом чи просування по щаблях злочинницької ієрархії.
ЩО СТАЛОСЯ З КОРОЛІВСТВОМ?
Але зараз все стало зовсім не так, як було раніше. Старі “законники” вимирають. Нинішні авторитети не дотримуються колишніх законів зони, не знають цієї своєрідної культури. У в’язницях — хаос, процвітають хвороби і гомосексуалізм. Повернулися часи царської Росії, коли зеки вбивали одне одного, незважаючи на касти, а просто заради розваги.
Сьогодні сидіти непрестижно, кримінальний вінець можна купити за гроші. А “фєню” замінив сленг “нових”, багато слів якого — запозичення з англійської мови.
Відходять в історію “сходки” та повага до авторитетів. Тепер їх відстрілюють кілери, і з цього ніхто не дивується.
Такі зміни, може, й на краще — все-таки, “культура” зони — це не те, що потрібно оспівувати та романтизувати. Однак це — наша історія…
www.mg.org.ua