Рівне:

Створення та просування сайтів

З них копій не зробиш

Особливий погляд 30-лип, 2009, 09:419 prov 1 245
Що не кажіть, а талановиті наші земляки! І проявляють свій хист іноді незвичайним манером. Березнівський педагог Ольга Осейчук „пише” картини з тополиного пуху, а Наталія Бодренко, сільський голова Тараканова (Дубенський район) – лаком для нігтів, культармієць із древнього граду над Іквою Світлана Райчук для живописання на теми флористики використовує гілочки, пір’їнки, травинки... Журналістські стежки звели мене з людиною, котра тонко розуміє красу рідної землі, має багату уяву й оригінально творить диво. Корецький електрик Іван Берташ не закінчував інституту. Очевидно, справа не в тому, маєш ти диплом про вищу освіту чи ні, бо йдеться про поклик серця, вірність захопленню, постійне вдосконалення власної майстерності.
А творить корчанин теж у незвичній манері – „пише” художні полотна за допомогою... алюмінієвого дроту. Як на мене, то не доводилося читати про аналогічний метод, бачити подібне живописання. Трохи заглибимось у лабораторію митця, можливо, хтось із читачів і собі захоче спробувати так творити. Беруться різнокольорові дротяні „жилки” кількох перерізів. На фанеру чи дощечку (твори невеликих розмірів) попередньо наносять обриси майбутнього сюжету. Дротики вигинають, аби обрамити окремі елементи картини. Рівними частинками дрібненько нарізують „жилки”, підбираючи їх за відтінками, рівномірно розсипають на основу, покриту нітролаком. Скажімо, в роботі „Дерево життя”, де всього шість “героїв” (яблука, земля, дерево, батько, мати і дитя) налічив аж 32 відтінки різних кольорів.

Портреты в стиле ПОП АРТ: http://cedroarte.com.

Це легко констатувати, але якого терпіння потрібно було докласти, аби на невеличкій розміром площині передати мигтіння „затихаючих” у передсвітанні зірок, переливи волосся, гру кольорів райських птахів (картина „Дівчина-весна”). Клопіткою роботою, якщо хочете, наявністю азарту, вдалося досягнути того, що у цьому творі „заграли” аж двадцять відтінків.
Більшість сюжетів — філософського спрямування. Ось „Довга дорога до себе”. Так, сонце символізує життя, церква – духовне покликання, а береза – людську чистоту. Пара лелек — не лише птахи, що весною вертаються з вирію, але й душі, що повертаються до Божого храму. Робота несе світлий відбиток: голубий фон, біле обрамлення, синє небо. До речі, аналогічні за характером і твори „До джерельця” (колодязь життя), „Княгиня Ольга” (лист до коханого чоловіка), „Над Корчиком” (рідні простори). Викликають певні роздуми мужня „Жінка-воїн” (клятва перед вогнем), „Олімпійський Мишко” (сльози радості й натхнення), „Йшли у бій за волю” (героїзм земляків у бою з ворогом). Помітив цікаву деталь: любить електрик історичну тематику. Тому елементами його картин часто бувають меч, вогонь, замок, мужні обличчя відомих героїв. Досить лише подивитися „Перед походом” чи „Князь Ігор з дружиною”. А ще дізнався, що чим коротше нарізані дротики, тим краще буде „зміст” між обрамленнями. Іноді на одну картину треба приготувати 10-15 гірок “піску”, а щоб завершити задумане – працювати 3-4 дні. Бо чимало терпіння вимагає обрамлення-нанесення обрисів, розміщення згаданого „піску” (так пан Іван називає нарізані дротики) рівномірно, доведення до ладу фону. Останнім часом освоїв ще одну манеру „писання” – наносить на основу різнокольорові вигнуті спіральки. Картини „Парусник” і „Корецькі святі” свідчать, що і тут буде успіх.
Наш земляк не виставлявсь за кордоном, брав участь лише в обласних і районних виставках. Творінь своїх не продає, правда, подарував кілька знайомим. А ще жалкує, що кожна з них – у єдиному екземплярі, копії з них не зробиш. Бо, як мовиться, в одну і ту ж течію двічі не вступиш.
А як ставляться до захоплення працівника у сім’ї? Дружина Тетяна всіляко підсобляє у підборі сюжету, приготуванні „піску”, фону. А головне, колишній поліграфіст – перший і, до того ж, серйозний критик, об’єктивно оцінює зроблене чоловіком. Чи то малюнки на стінах передпокою, чи оформлення дверей веранди, чи то картини, про які йшлося. Син Дмитро постійно ходить із батьком „на натурки” до замку, скель Корчика, уже непогано тримає олівець. Та й молодша Іринка може цілими днями сидіти над аркушем паперу, ліплячи аплікації з різнокольорового осіннього листя.
Важко сказати, коли людина вперше відчула потяг до прекрасного. Та не кожен, хто брався за пензель, різець, фотоапарат, нетрадиційні форми творення, залишився вірним захопленню. Герой нашої розповіді належить до приємного винятку, зберіг особливе бачення світу, прагне, щоб до високого мистецтва прилучались й інші. Принаймні, хоча б любили і розуміли.
P.S. Приготувавши цей матеріал, вирішив дещо уточнити в пана Івана. Обізвавсь він на телефонний дзвінок не з Корця, а з Рокитного. Виявляється, Берташі перебрались туди на постійне проживання. Батьки працюють на відомому склозаводі. Запитав главу сім’ї, що буде із творчістю. Приємно було дізнатись, що захоплення робітник не кидає, працює над новими сюжетами, де переважає поліська тематика. Сподіваюсь розповісти колись читачам „Провінційки” і про нові роботи митця.
Василь Яноші,
Корець.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору