Рівне:

Створення та просування сайтів

Золоті руки Миколи Христича

Особливий погляд 13-сер, 2009, 10:159 prov 2 303
Золоті руки Миколи Христича


А й справді, перше, що подумаєш втрапивши до квартири рівнянина Миколи Христича: житло чи музей унікальних речей. Тут крісла чоловічі та жіночі, мисливські, кухонний куточок з невеличким баром-сховищем, табуретки з химерними рослинами...Господи, чого тут тільки немає! І все це зроблене своїми руками.
„Навряд чи є більша насолода, ніж насолода творити”, — якось сказав наш великий письменник Микола Гоголь. Цю істину повною мірою відчув на собі рівнянин Микола Христич, якого, як не парадоксально, знають і шанують більше за кордоном, ніж в Україні. Знають і шанують за шедевральні речі, виготовлені власноруч: унікальні діжечки, пересувні бари, предмети домашнього інтер’єру...
У вік науково-технічого прогресу та прискореного темпу життя інтерес до робіт, що зберігають поезію ручної праці, оповитий особливим почуттям. З великою шаною ми ставимося до виробів, що зберігають вправність людських рук. Адже в кожній речі – частинка душі, серце майстра, наснага і неповторний талант.
У виробах Миколи Христича вражає симбіоз природного початку і філігранного втілення. Хтось скаже: ну, що тут особливого у цих діжечках? На це в Миколи Тимофійовича є своя думка:
— Якраз отакі маленькі 10-літрові діжечки виготовляються архіскладно. Знаєте чому? Просто, неможливо зігнути 35-сантиметроваий обруч, чого не скажеш про обруч на велику посудину. Довелося чимало поміркувати, поки самотужки сконстроював, так званий, черв’ячний редуктор. Скажу по секрету, у Рівному таких міні-діжечок ніхто не робить.
А нам подумалося: хіба міні-діжечок, якщо усі вироби Христича не мають аналогів у світі. Так-так, усі вони в одиничному екземплярі. Кожен виріб має якусь пікантну цікавинку.
Ось, унікальне крісло з орлом, яке хотіли подарувати Гельмуту Колю, коли він ще був канцлером Німеччини. Не взяв його глава німецької держави через одну причину. Виявляється, йому належить брати презент, який коштує не більше 200 марок, а крісло Миколи Христича „тягнуло” на цілих 30 тисяч...
Оцим кріслом німці зацікавилися не випадково: воно експонувалося на виставці в Німеччині. Хіба лише там? Оригінальні вироби майстра демонструвалися в багатьох країнах Європи. І всюди від них були в захваті.
А все починалося якось прозаїчно, навіть буденно. Дитяча мрія літати здійснилася в 1973 році, після закінчення льотного училища. Але політати судилося лише рік. Літак зазнав аварії, після виконання робочого польоту. Далі працював на рівненському аеродромі різноробочим, але змушений був піти. Не на базар продавати цигарки. Став займатися виготовленням різьблених речей з дерева. Майстер усе робить сам: від проекту – до готового виробу.
— Мені не важко було перебудуватися, — розповідає Микола, — оскільки, я мав навички авіамоделювання. Захоплювався ним з дитинства, продовжував конструювати і робити складні моделі, уже працюючи в аеропорту. Вважаю, що в кожній людині „дрімає” якийсь талант. Потрібно його лишень розбудити.
Отож Христич придбав деревообробні верстати і почав майструвати. Як химерно іноді складається доля! Коли б не всі оті драматичні обставини, можливо, так і не проявилося б на повну силу його унікальне обдарування.
Один з перших його виробів – пересувний бар. Такі бари він бачив у зарубіжних фільмах і вирішив, що зробить набагато краще.І зробив. Без жодної металевої деталі.
Усе з дерева. Та ще й вдосконалив свій виріб. Закордонні умільці для візочків використовують металеву вісь, що імітує дерево. Ці деталі швидко зношуються при користуванні.
У виробі пана Миколи дубові коліщатка обертаються на дерев’яній осі, яка поміщена у втулку зі шкіри косулі.
У грудні 1995 року кілька перших речей Миколи Христича, серед них і той перший бар, з успіхом експонувалися на міжнародній виставці декоративно-ужиткового мистецтва у Франкфурті-на-Одері. З усіх країн СНД на ній представлена була лише Україна, а від України – тільки експонати Рівненського музею українського мистецтва і роботи Христича.
Ось такий він, Микола Христич, у якому поєднався талант і конструктора, і майстра-дервонодеревника, і художника-дизайнера. А це, безумовно, талант, який ніколи не копіює вже існуючі моделі, виготовляє неповторні авторські речі. При цьому, не маючи належних умов для роботи.
Кожна річ – то імідж держави. Христич з сумом спостерігає, як за кордон вивозять дуб – цінний матеріал з якого можна робити чудові міцні, екологічно безпечні меблі і в себе вдома. Для одного крісла потрібні чотири дошки – якихось півколоди дуба. А скільки таких дубів-ветеранів вивезено за кордон? Скільки їх треба продати, щоб одержати суму, яку можна було б мати від виторгу за один майстерно зроблений виріб. А якби виробництво розширити? Христич готовий передавати свої вміння учням. Та, одне лише президентське крісло з орлом оцінюють в 100 тисяч доларів, а куб дуба продають за 200 євро. Ось з таких патріотичних позицій міркує умілець.
Та що вдієш, якщо його золоті руки нікому не потрібні! Хіба тут, до бригади майстрів з виготовлення оригінальної продукції?
Щоправда, було схоже на те, що крига може скреснути. Міністерство соціальної політики і праці України дало замовлення на щось нове, оригінальне. Але й без нього Христич не спочиває, працює по 14 годин на добу. Працює над новим кріслом з „орлиної серії”, у якому хоче обіграти герб США. До речі, американці пропонували майстрові постійну роботу за океаном, із початковою зарплатнею 3 тис. доларів. Не спокусився. Вирішив, що ліпше працюватиме в Україні, де його діти, онуки, друзі.
Роботи вистачає. Он однією з останніх розробок – оригінальними кухонними поличками, зацікавилися німці.
Тож віриться, що невдовзі все зроблене Христичем набуде статусу зразків матеріальної і художньої культури нашого століття. Воно ж бо досі неперевершене.
Василь АВДИМИРЕЦЬ,
Рівне.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору