Останні двадцять два роки мешканкою безлюдної вулиці є Любов Огороднік. Після розлучення з чоловіком жінці ніде було жити. Тодішній селищний голова Володимир Місюк запропонував їй квартиру у будинку над річкою. Оскільки вибирати не було з чого, то пані Люба погодилася. Це мало бути тимчасове помешкання, адже перебувала у черзі на квартиру 186-ю. Через дев’ять років у пані Любові з’явилася сусідка – Ольга Нікітченко, яка зайняла квартиру у другій половині будинку. До цього пані Ольга проживала у гуртожитку комбікормового заводу. За останні 13 літ жінки здружилися. І в день, коли я навідалася сюди, пані Ольга якраз перебувала в гостях у пані Любові. Отож про життя-буття говорили разом. А воно безтурботне, якщо так можна сказати, лише влітку. Зимовий період – то суцільне випробування на виживання. Адже до річки - рукою подати. Підземні води підмивають грунт, приносять сирість у хитку будову. Дерев’яна підлога взимку нагадує цемент – така холодна, що обов’язково треба встелити її чимось тепленьким. Але чи не найбільша проблема для обох господинь - відсутність колодязя: воду носять за півкілометра із сусідньої вулиці Горького. Співрозмовниці згадували, що колись поруч з їхнім будинком стояли ще кілька, в яких проживали сім’ї Куманських, Музиків… Нині від колишніх хат і знаку немає…
Тимчасове поселення затягнулося на десятиріччя. Надія отримати нове житло розтанула, як минулорічний сніг. Про вулицю одного будинку у Млинові вже рідко хто й пам’ятає. Любов Огороднік пригадує: якось прийшла у паспортний стіл РВВС, щоб оформити прописку, то навіть Лариса Сич, яка у свій час очолювала цю службу, довго дивувалася: невже у райцентрі є така вулиця? У свій час мешканці самі виготовили на будинок документи. А ось приватизувати житло не вдається і донині. Кажуть, будинок хиткий, тож у приватизації відмовляють. Але у ньому, незважаючи ні на що, вирує життя. Увечері між гіллям дерев, які впритул обступили хату, можна розгледіти світло у віконцях. А взимку щодень берегом снує-стелиться дим. На своє життя жінки не нарікають, хоча з жіночим щастям розминулися. Але тішаться дітьми. У Любові Огороднік їх двоє. Син Валерій - військовий у Львові, дочка Люба – у Києві. Син Ольги Нікітченко Юрій живе поруч із матір’ю. У дітей свої долі. Але матері хотіли б і їм щось залишити у спадок. Найперше, отой клаптик землі, де стоїть їх нинішнє житло, бо влітку на вулиці з одним будинком таки неперевершений рай…
Галина РУДЕНКО.
