П’ятеро доль однієї сім’ї

Народилась Галина Марценюк в Росії, в селі Красна Поляна Омської області. Згодом сім’я переїхала у село Батьків Радивилівського району. А потім доля звела дівчину з майбутнім чоловіком Володимиром, з яким і переїхали до Радивилова. Спочатку молодята жили у гуртожитку комбікормового заводу (там чоловік працював водієм), а потім їм виділили двокімнатну квартиру у новозбудованому будинку. Сама Галина теж багато років віддала праці – майже 10 років пропрацювала на місцевому соко-оцтовому заводі, а зараз уже має 18 років стажу роботи у райлікарні санітаркою, у відділенні травматології. Ще п’ять років залишилось до пенсії. Чоловік наразі без постійного місця роботи, як багато мешканців району, стоїть на “біржі”. Що й казати, не порозкошуєш. А як сутужно було, коли затримували жінці й ту невелику зарплату?
Кілька років тому сім’я прийняла мудре рішення: продали свою тісну двокімнатну квартиру та купили стареньку дерев’яну хатину у центрі міста. Кажуть, можна тепер не боятись, що у сусідів штукатурка обвалиться, коли роблять ремонт чи, що комусь заважатимуть. Та й просторіше стало – все-таки чотири кімнати. Є біля хати грядки, город у селі, тож роботи вистачає. Старші діти живуть окремо. Руслан уже порадував маму внучкою Олею (на фото). Працює водієм на маслозаводі в Крупці, тож курсує з продукцією по різних містах України, але про матір не забуває, відвідує постійно. Людмила також одружена. Дівчина вивчилась на швачку, працювала на місцевому швейному підприємстві, але за станом здоров’я змушена була покинути роботу. Зараз із чоловіком торгують на ринку взуттям.
Із батьками залишились Інна, Михайло та Сашко. Інна, закінчивши школу, працювала в місцевих барах офіціанткою. Робота не з легких, адже зміни не раз закінчувались о 2-3 ночі, а іноді до роботи доводилось вставати вже о 6 ранку. Дівчина хотіла б стати масажисткою, але для навчання потрібні кошти. Та й їхати доведеться в Дубно чи Львів, де готують таких спеціалістів.
Пишається сім’я десятикласником Михайлом, який здобував призові місця на Всеукраїнській Олімпіаді з різьби по дереву в Івано-Франківську. Із дерева вирізьбив навіть телефон, який вподобав собі один із членів журі і повіз у Рівне. В хаті зберігається також дерев’яна булава, метелик, шкатулки. Хлопець планує після закінчення школи вступати до Бродівського училища, щоб розвивати свої здібності.
Наймолодший член сім’ї, п’ятикласник Сашко, ще насолоджується дарами дитинства – футболом, іграми з друзями-хлопчаками. Мати каже, що син має здібності до музики, трудового навчання. Щодо дорослого майбутнього, каже: “Буду шофером, як Руслан”.
Серце матері болить за кожну дитину. Хоча діти провідують, допомагають у господарстві, але хвилюється, коли нема звістки. Проте каже, що не жалкує, що свого часу народила п’ятьох. До речі, й сама Галина, і чоловік не з сім’ї одинаків, а тітка Галини також мала п’ятьох, усі хлопці.
Хочеться побажати пані Галині та усім багатодітним матерям України, щоб вони нарешті дійсно відчули фінансову підтримку держави, і мали впевненість, що їх діти будуть потрібні суспільству і зможуть реалізувати себе – кожен в своїй улюбленій справі.

Наталя АНДРІЮК,
Радивилів.